1 мин
Слушать(AI)Не треба класти руку на плече
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час.
Хвилини.
Дні.
Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
Ліна Костенко
Ли́на Васи́льевна Косте́нко (укр. Лі́на Васи́лівна Косте́нко; род. 1930) — советская и украинская писательница-шестидесятница, поэтесса. Автор с
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Двори стоять у хуртовині айстр
Двори стоять у хуртовині айстр Яка рожева й синя хуртовина Але чому я думаю про Вас Я Вас давно забути вже повинна
Розділ IV Гінець до гетьмана
Розділ IVТим часом гінець доганяє світанняі клаптями ночі доточує дні І кожна хвилина, здається, – остання,і крихта надії кричить йому: О скільки нам, Боже, ти степу одміряв
Ісус Христос розп’ятий був не раз
Ісус Христос розп’ятий був не раз Там, на Голгофі, це було уперше Умер од смерті, може,— від образ,і за життям не пожалів, умерши А потім розп’яли на полотні,у мармурі, у гіпсі і в граніті
Пелюстки старовинного романсу
Той клавесин і плакав, і плекавчужу печаль Свічки горіли кволо Старий співак співав, як пелікан,проціджуючи музику крізь воло Він був старий і плакав не про нас