Вода “При березі тихім вода пробігала”

При березі тихім вода пробігала,у діток про літо купальне питала,а дітки, зрожевивши ніжками хвилю,до себе, мов кицьку, її приручили.

І бігла вода слідом за дітвою,фарбуючи барвою все молодою.

В очах у дітей джерелів холодок,у землю блакитний просотувавсь крок,а джміль голубий їм стежки волохатив,усіх ведучи до зеленої хати,де в вікнах латаття було замість склаі лілія біло в лампаді цвіла,де тінь по кутках одночасно снувала,як спокій,глибокі двобокі дзеркала.

І тиша вишнево стелилась по глині,там дірку буравив цвіркун в намистині,в моругій жарині вогню — однозірцяпросвічував світ,що відбивсь на

Пригаслою фарбою, звуком високимвкотився у хату раптово неспокій;вкотився, розмився, піднявсь над усім.

І кожен малюк височів, наче грімнад літом зчорнілим, і понад собою,над тим, що пішло назавжди за водою.***