1 min read
Слушать(AI)Світання
Коли я вийняв із відрапотоплу теплу зірку,світ вийшов ніби з-під пера,що скреслило копірку.
Коли ж я вдруге до відранагнувся, то угледів,як плавав, мов серед Дніпра,білющо-білий лебідь.
І біла тінь була на дні,немов на тихих пальцях,аж закортілося меніспіймати невидальце.
Я стис відро, наче горіх,відчувши твердість ребер,і, нахилившись, зрозумів:дивлюся сам на себе.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Пам’ять
Бігке, розкотисте, знайоме,як порошина ув огромі,мелькоче зрушений обліг —невпинний Життя — Так ніби деревом тут був,і листям всю блакить промацав,що чув, що бачив — не забув,на все поклав карби означень По перевтіленні — рубцінасто...
Кам’яний вік
О камене битий Відкритий, терплячий В тобі чітко душу приховану бачуі стиснуте чую мовчання в тобі,у тебе учусь зосереджувать Упертості вчуся, але не байдужжя,та рухатись вільно не годен і ти,відкрите тобі і мені надовкружжя, —на гр...
Не кличте нас з останнього порога
Завчасно нас не кличте звідтіля,куди ведуть усі, усі дороги ,—для нас ще запечатана земля,повітря ще закручується в горлі,для захвату легені ще тісні,а стільники дзеркал іще не чорні,і щілини у вікнах — голосні,а краєвиди світлі, Та вже дроти...
Камінець
Як можна так жити далеко і певно, —на нас-бо чекають спокуси недремні:пиття-забуття, і життя захлинальне,і день безберегий, і ніч сповивальна,заснеш — не прокинешся, ступиш — Рости, як травина Авжеж-бо, На пожир пожежі, на поглум дощам