“Залізною брамою брязнуло місто”
Залізною брамою брязнуло місто,і простір у очі зайшов, наче
Спахає з-під повсті травичка гоїсто,та смутки за втраченим вигоїть чим?
І бачиш крізь сльози розмите узлісся,мов патьоки крейди на чорній стіні.
Позаду ж не брама — залізна завіса.
А що там? — не видно, не чути
Не чути пліток, не видати і зради,забуто образу, і стлумлено
Не треба назад — і нічого не згадуй,минулось безсоння, забулися
Так ніби й немає за чим жалкувати,та дні хоч ніякі, та жаль мені їх,бо не відшкодуєш нічим свої втрати:ні вірністю інших, ні щирістю
Бо з відстані й прикрість приємною стала,і правдою стала відверта
Позаду почув скреготання металу,неначе хтось браму важку відчиняв:поглянув назад — стіна передмістя,в повітрі ледь зримі прозорі рубці,і спис, що у мене націлений вістрям,затиснутий міцно в жіночій руці.***
Павло Мовчан
Other author posts
Пташине імення
Опукла спокусливість ліній пливучихсхвильовану плоть за хвилину озвучить;і ніч насолоди, спожита поволі,розчиниться в грудях крупинкою солі Від лона палкого долоні відлинуть,заносячись вгору на лет лебединий,і витнуть в повітрі осягнуті форми...
Простір
І поле перейшов, переступив зелину, у рукаві приніс довірливу хмаринуі видихнув з грудей
На узліссі
Відхилялось чисте небо —жовтий полог йшов у літ,і світився в півня гребіньпід вікном, як первоцвіт Дивно нам сьогодні зранкувряд продмухувать шибкий замість солоду у склянкикласти липові листки Й крихти терпкості не чути —чи ж воно так й...
2 В камері
1 По дорозі до Петропавловської Цей янгол двокрилийна палі фортецікружляє за вітром,ніяк не зірветься,а шпиль, що завершував царське стремління,поглиблює янгольську муку й боління О місто, в намисті містків і бруківки,золочене скріз...
