До літа

Споруднику пахощів, служителю квітки,на лицях у тебе вогніють нагідки,видмухуєш звуки лункі в соломинку,вимочуєш в річці надуту хмаринку.

Накинувши оком лукавим на воду,на хвилі біжучій змальовуєш вроду.

І все тобі мало омани й ошуки:даєш мені пензлі й сопілку у руки.

І я, нестяменний дивак та баніта,малюю обличчя минулого літа.

І дмухаю в дудку, і дим добуваю,а все, що змалюю, — за мить забуваю.***