5 min read
Слушать

Пекельний гість поема

1Я споглядав ту далину,

Що на застиглі хвилі схожа,

Мов їх, ці хвилі, в мить

Спинила примха

Чи навпаки — десниця Божа.

Між скель гриміли в

І грізно пінилися ріки.

Та я втомився — і

Уже змикалися повіки.

Тоді й прийшла ота

Через мої зімкнуті вії:

З’явилась храмова стіна,

Дзвіниця і хрести Софії.

Довкола храму — явори,

Шумує клечання зелене.

Тим часом ген із-за

Печорська лавра йде на мене.

Видіння незвичайне

Вражає ясністю, огромом

І наближається, й росте,

І висне золотом, як громом.

А я радію, бо

Від краю рідного відтято.

Приходь, видіння неземне,

Даруй мені жадане свято!..

Мо’ й справді б радісно було,

Якби і Лавра, і

Прийшли під ангельське крило

Не під кігтисту лапу Змія.

Поглянь: на бані

З’явився дядечко під хмелем.

Та я вже знав: це він, це Змій

Хоча й при галстуку,

З портфелем.

Такий, неначе сват чи брат,

Що звик до посмішок привітних;

Немов проноза-бюрократ,

Який вернувся з дач лімітних.

Чи, може, офіцер,

Частіше ходить без мундира.

Він з вами ніжний і м’який

Людина симпатична й щира.

Та це у вимірі однім.

А в

Якщо зумієм,

В той інший вимір перейдім

І там запахне справжнім Змієм.

Той вимір можна

Не десь ув огненній геєні.

А там, де вишки і дроти,

І безневинно

А дідько на святім

Портфель повісив діловито,

В’юном крутнувся на хвості

І в бляху вдарило копито.

Сякнувся, втерся нашвидку,

Лайнувся голосно і грубо

І задвигтіло в

Церковне золото, як

Гоп, мої гречаники,оп, мої милі…2Я гримнув знизу:— Сатано,

Ану ж бо геть з святого дому.

А він у відповідь:—

Мені про тебе все відомо.

Ти ж той Руденко, що

Сторожував на кладовищі,

На

Ми

Шукати істини

Я ж думаю: бреши, бреши

Гадаєш, мабуть, клюну знову.

А в протокола запиши:

Мовляв, підточує основу.3Ми в Пирогові не клялись,

А може, й не поговорили.

Ти був тоді то хитрий лис,

То грізний випар із могили.

Це сталося в далекі дні

Тоді вже я попав у жорна.

Та ще не пролягла

Столипінська» дорога

Столипін”  потім — рік чи

Я ще отут посторожую,

Де є такі чудні дива,

Що з чортівщиною

Проте я тут не зек, а страж:

Біля могил стою на варті.

Не бійся: підійди і зваж,

Чого оці могили варті.

У старокиївськім

Ні в кого не питали згоди:

Обгородили шмат землі,

Ховають атомні відходи.

В могилах скриньки із свинцю

Їх сотні, вимощені справно.

Ту вже засипали, а

Заготували нещодавно.

А та, найперша, як і слід,

Зелена, від сусідок

Балакають, на триста

Киянам стачить кладовища.4Тоді ж бо й скоїлось оте,

Що жахом у душі

Дивлюсь: криниця, а

Вода в ній буцім із металу.

Це теж могила — для води,

Що здобула пекельну вдачу.

І зазираючи туди,

Я ніби щось знайоме бачу.

Щось там ворушиться на дні

Ба, нібито на мене схоже.

Але ж не вірте Сатані

Будь-ким прикинутись він може.

Зненацька чую:— Відпусти!

Я тільки дірочку проклюну.

Не побіжу — хоч вільно плюну.

Хіба не бачиш?

Я — це ти.

Я видерся з того вогню,

Де стогнуть душі — грішні, голі.

А не відпустиш — так вчиню,

Що й сам опинишся в неволі.

Він це вчинив.

Але

Я стражем був — тож мовив гордо;— Сиди в диявольській воді,

Сховай свою пекельну морду.

Ти не підробишся під нас

Нам підступи твої відомі.

За триста літ ми знайдем час,

Аби прибрати в нашім

Та раптом задвигтів

Попід криницею страшною.

Хтось там піднявся — й сотні

Заворушились попід мною.

І регіт, наче землетрус,

Завдав мені тупого болю.— Ой, насмішив!

Мотай на вус:

Я швидко видерусь на волю.

Які там триста?

Років сім

І хуга атомна засвище.

І стане зрозуміло всім,

Що Київ — також кладовище.

Смерть помандрує крадькома

Ніде ні грому, ні руїни.

Та захисту в віках нема:

Зведу на пси

України.

З’їси редиску — й то вже смерть,

Її несуть сливки й

Отож тепер чи круть, чи верть

Від мене нікуди втікати.

Ту кару вам готує

За те, що не жили, а спали.

В століттях вирощу із

Свою породу — шестипалу.

А хочеш знати, де той цвях,

Що скріплює мої кутурни?

Весь фокус в хитрих папірцях,

Котрі ви кидаєте в урни.5Я довго мов прибитий був

Криницю згадував бісівську.

Та згодом все ж таки

Про ту погрозу пирогівську.

Як жив, що бачив — не питай.

Літа не скрутиш в перевесло:

Аж під самісінький

Мене в “столипіні” занесло.

Я тут усякого зазнав:

І спеки, і сибірських віхол.

Та все ж лукавий наздогнав:

Бач, сірим видивом приїхав.

Портфель гойднувся на хресті,

Заворушилося копито.

Очиці сонні і пусті

Напевне, забагато пито.

На лисині сліди від

І жилки кривулясті, сині.

Скажи мені, пекельний дух,

Яке у тебе свято нині?

Він, ніби магазинний зав,

Гладкий, ледачий з перепою,

Махнув рукою —

Дахи над Прип’яттю-рікою.

Щось там невидиме

І суне через

На білокамінні міста,

На верби, соняхи і рожі.6Щось там

Еге,

Та це ж знайомий з Пирогова!

Повітря пружне і туге

Його колиска і основа.

Уже не в скриньках із свинцю,

Не в бетонованій криниці

Грайливий вітер з

Дівчатам напина спідниці.

А хлопцям підійма чуби

Як пахне він весняним цвітом!

Здавалося б, що для

Підстав нема наступним літом.

Та я рушаю на поріг

Іду на сповідь і на кару:

Судіть нещадно — не

В могильнику страшну почвару.

Ганяв від цвинтаря ворон:

Летіть туди, де вже розквітло.

А від суворих

Звільнив пекельне Антисвітло.

Лякав берданкою сову

Спочинь в безпечному затінку.

Але забув, що сам

Із Антисвітлом через стінку.

Кружляло чорне

Над простором річок і суші

А я не бачив, що

Невидимо руйнує душі.

Тягар несплачених

Все нижче буде нас клонити.

Не увібгати в

Всього, що слід захоронити.

Хтось видужав, а хтось помер.

Десь хлипає дитина

Скажіть, чи будем

Такими, як були учора?

Не слухайте, що кажуть

Недоброзичливці і сноби.

Та варто внукам і

Збагнути, що таке Чорнобиль.

Ні, не поступляться

За пайку м’яса чи за лички.

Та що затямили вони:

Космічний образ

А чи бузковий ніс п’янички?..

Я це пишу не для повчань.

Але ж бо відають народи:

Плететься бездуховна

Лиш там, де гасне Дух Свободи.1986

0
0
13
Give Award

Руденко Микола

Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Сказка о принце Длэври
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+