·
5 мин
Слушать

Пекельний гість поема

1Я споглядав ту далину,

Що на застиглі хвилі схожа,

Мов їх, ці хвилі, в мить

Спинила примха

Чи навпаки — десниця Божа.

Між скель гриміли в

І грізно пінилися ріки.

Та я втомився — і

Уже змикалися повіки.

Тоді й прийшла ота

Через мої зімкнуті вії:

З’явилась храмова стіна,

Дзвіниця і хрести Софії.

Довкола храму — явори,

Шумує клечання зелене.

Тим часом ген із-за

Печорська лавра йде на мене.

Видіння незвичайне

Вражає ясністю, огромом

І наближається, й росте,

І висне золотом, як громом.

А я радію, бо

Від краю рідного відтято.

Приходь, видіння неземне,

Даруй мені жадане свято!..

Мо’ й справді б радісно було,

Якби і Лавра, і

Прийшли під ангельське крило

Не під кігтисту лапу Змія.

Поглянь: на бані

З’явився дядечко під хмелем.

Та я вже знав: це він, це Змій

Хоча й при галстуку,

З портфелем.

Такий, неначе сват чи брат,

Що звик до посмішок привітних;

Немов проноза-бюрократ,

Який вернувся з дач лімітних.

Чи, може, офіцер,

Частіше ходить без мундира.

Він з вами ніжний і м’який

Людина симпатична й щира.

Та це у вимірі однім.

А в

Якщо зумієм,

В той інший вимір перейдім

І там запахне справжнім Змієм.

Той вимір можна

Не десь ув огненній геєні.

А там, де вишки і дроти,

І безневинно

А дідько на святім

Портфель повісив діловито,

В’юном крутнувся на хвості

І в бляху вдарило копито.

Сякнувся, втерся нашвидку,

Лайнувся голосно і грубо

І задвигтіло в

Церковне золото, як

Гоп, мої гречаники,оп, мої милі…2Я гримнув знизу:— Сатано,

Ану ж бо геть з святого дому.

А він у відповідь:—

Мені про тебе все відомо.

Ти ж той Руденко, що

Сторожував на кладовищі,

На

Ми

Шукати істини

Я ж думаю: бреши, бреши

Гадаєш, мабуть, клюну знову.

А в протокола запиши:

Мовляв, підточує основу.3Ми в Пирогові не клялись,

А може, й не поговорили.

Ти був тоді то хитрий лис,

То грізний випар із могили.

Це сталося в далекі дні

Тоді вже я попав у жорна.

Та ще не пролягла

Столипінська» дорога

Столипін”  потім — рік чи

Я ще отут посторожую,

Де є такі чудні дива,

Що з чортівщиною

Проте я тут не зек, а страж:

Біля могил стою на варті.

Не бійся: підійди і зваж,

Чого оці могили варті.

У старокиївськім

Ні в кого не питали згоди:

Обгородили шмат землі,

Ховають атомні відходи.

В могилах скриньки із свинцю

Їх сотні, вимощені справно.

Ту вже засипали, а

Заготували нещодавно.

А та, найперша, як і слід,

Зелена, від сусідок

Балакають, на триста

Киянам стачить кладовища.4Тоді ж бо й скоїлось оте,

Що жахом у душі

Дивлюсь: криниця, а

Вода в ній буцім із металу.

Це теж могила — для води,

Що здобула пекельну вдачу.

І зазираючи туди,

Я ніби щось знайоме бачу.

Щось там ворушиться на дні

Ба, нібито на мене схоже.

Але ж не вірте Сатані

Будь-ким прикинутись він може.

Зненацька чую:— Відпусти!

Я тільки дірочку проклюну.

Не побіжу — хоч вільно плюну.

Хіба не бачиш?

Я — це ти.

Я видерся з того вогню,

Де стогнуть душі — грішні, голі.

А не відпустиш — так вчиню,

Що й сам опинишся в неволі.

Він це вчинив.

Але

Я стражем був — тож мовив гордо;— Сиди в диявольській воді,

Сховай свою пекельну морду.

Ти не підробишся під нас

Нам підступи твої відомі.

За триста літ ми знайдем час,

Аби прибрати в нашім

Та раптом задвигтів

Попід криницею страшною.

Хтось там піднявся — й сотні

Заворушились попід мною.

І регіт, наче землетрус,

Завдав мені тупого болю.— Ой, насмішив!

Мотай на вус:

Я швидко видерусь на волю.

Які там триста?

Років сім

І хуга атомна засвище.

І стане зрозуміло всім,

Що Київ — також кладовище.

Смерть помандрує крадькома

Ніде ні грому, ні руїни.

Та захисту в віках нема:

Зведу на пси

України.

З’їси редиску — й то вже смерть,

Її несуть сливки й

Отож тепер чи круть, чи верть

Від мене нікуди втікати.

Ту кару вам готує

За те, що не жили, а спали.

В століттях вирощу із

Свою породу — шестипалу.

А хочеш знати, де той цвях,

Що скріплює мої кутурни?

Весь фокус в хитрих папірцях,

Котрі ви кидаєте в урни.5Я довго мов прибитий був

Криницю згадував бісівську.

Та згодом все ж таки

Про ту погрозу пирогівську.

Як жив, що бачив — не питай.

Літа не скрутиш в перевесло:

Аж під самісінький

Мене в “столипіні” занесло.

Я тут усякого зазнав:

І спеки, і сибірських віхол.

Та все ж лукавий наздогнав:

Бач, сірим видивом приїхав.

Портфель гойднувся на хресті,

Заворушилося копито.

Очиці сонні і пусті

Напевне, забагато пито.

На лисині сліди від

І жилки кривулясті, сині.

Скажи мені, пекельний дух,

Яке у тебе свято нині?

Він, ніби магазинний зав,

Гладкий, ледачий з перепою,

Махнув рукою —

Дахи над Прип’яттю-рікою.

Щось там невидиме

І суне через

На білокамінні міста,

На верби, соняхи і рожі.6Щось там

Еге,

Та це ж знайомий з Пирогова!

Повітря пружне і туге

Його колиска і основа.

Уже не в скриньках із свинцю,

Не в бетонованій криниці

Грайливий вітер з

Дівчатам напина спідниці.

А хлопцям підійма чуби

Як пахне він весняним цвітом!

Здавалося б, що для

Підстав нема наступним літом.

Та я рушаю на поріг

Іду на сповідь і на кару:

Судіть нещадно — не

В могильнику страшну почвару.

Ганяв від цвинтаря ворон:

Летіть туди, де вже розквітло.

А від суворих

Звільнив пекельне Антисвітло.

Лякав берданкою сову

Спочинь в безпечному затінку.

Але забув, що сам

Із Антисвітлом через стінку.

Кружляло чорне

Над простором річок і суші

А я не бачив, що

Невидимо руйнує душі.

Тягар несплачених

Все нижче буде нас клонити.

Не увібгати в

Всього, що слід захоронити.

Хтось видужав, а хтось помер.

Десь хлипає дитина

Скажіть, чи будем

Такими, як були учора?

Не слухайте, що кажуть

Недоброзичливці і сноби.

Та варто внукам і

Збагнути, що таке Чорнобиль.

Ні, не поступляться

За пайку м’яса чи за лички.

Та що затямили вони:

Космічний образ

А чи бузковий ніс п’янички?..

Я це пишу не для повчань.

Але ж бо відають народи:

Плететься бездуховна

Лиш там, де гасне Дух Свободи.1986

0
0
13
Подарок

Руденко Микола

Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс…

Другие работы автора

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий

Сегодня читают

Сказка о принце Длэври
Ryfma
Ryfma - это социальная сеть для публикации книг, стихов и прозы, для общения писателей и читателей. Публикуй стихи и прозу бесплатно.