“Здавалося усе позаду”

Здавалося, усе позаду,

Пригасло те, що я несу.

І старість вийшла у засаду,

Щоб вигострить тупу косу.

Та був

Розверзлось

Серед космічних мерехтінь,

І ти покликала до себе,

Великих думань віща тінь.

Я грівсь на материнськім лоні,

Немов сповите немовля.

М’ячем блакитним на

Лежала крихітна Земля.

З’єднавши тіні й напівтіні,

Майбутнє з тим, що вже було,

У віковому

Я розпізнав Добро і Зло.

Я бачив кратери — мов рани,

Неначе кров — глибинний

Я ваші хитрощі, тирани,

Кладу під синій окуляр.

У ваші вилиці

Я ненависть свою

І, розіп’ятий на промінні,

Вам напророчу смерть

І підійду, і гляну зблизька,

Як ви конаєте в чаду;

І землю, як мале дівчисько,

В обійми сонця поведу.1963