Привіт, привіт, привіт, привіт,
Усім, кого я втратив!
Дістав Антон п’ятнадцять
З “приколкою”, мій брате!
За щож?!
Та ще й “приколку” теж?
А так,за здорово живеш.
Прощай Донбас і Ромодан!
Пішов етап на Магадан.
О, як списать те все Біді,
Коли усі слова бліді!
Я знаю, будуть мастаки,
Що скажуть, рими не такі,
І що метафори прості,
І що гіперболи легкі,
І взагалі, що —
Пхі!”
Це
От Бєлий наш,чи хтось із
Чи “етіх”,
Скажем,
Гумільов,
Чи ще якийсь хахол на “ов”,
Чи, скажем, турок ще на “ка”,
А це — політика.
Так, так.
Це правда.
Це — нуда.
Та тільки ж, бач, писав
Не для “стіха” й не для вірша,
А так от,як кричить душа.
Одна бо річ — краса письма,
А інше, брате,
Колима.
Не до красивих тут “стіхов”,
Як серцерозтоптав Єжов.
Так що,
Читач,прости й пробач!
Ти зрозумів усе?
От,
Стіхі” хай пише хоч
П,
А нам ось треба на етап.
Ой,
Колима ти,
Колима,
Ти новая планета!
Дванадцять місяців
А — астальноє —
Етапи дужче
В юдолі нелюдимій;
І знов Антона
В Сибір неісходимий.
Тепер йому,
Біді тому,
Прослався шлях на Колиму.
Ти Магадан мій,
Магадан!
Чи бачив чудасію!
Щоби не став з
Івана пан,
То геть везуть в Росію!
І то — подалі від людей,
Де не заніс би й крук костей,
Аж геть,аж гетьде мла тривка,
Аж геть — на край материка.
Ти ж Магадан мій,
Магадан!
По сталінському
Аж на такий
Везуть нас з Ромодану!
Меридіян то й не страшний,
На ньому і Ґвінея,
Але, що інше — в дикунів,
А інше — в цій ось стороні,
Де так гримлять нові
І Марксова ідея!
Меридіян то і не злий,
На схожім і Калькута,
Але що інше в “дикунів”,
А зовсім інше — тута,
В оцім краю,в оцім краю,
В оцім ось сталінськім раю.
Одна річ — слухати з Москвипісні під балабайку,
А інша, скажем, —
Совєтського Клондайку.
Одне бо діло —
Кремлівськая програма,
А інше —як дають
С т а д у ш з а р а д и г р а м а.
В краю, де вічна мерзлина,
Антона ждали
Там стало з волі
Совєтське Ельдорадо.
Там золота — ну просто жах!
І миють
У людських сльозах.
Ой,
Колима ж ти,
Колима
На лютій паралелі!
Аж захопило серце,
Немов на каруселі:
Тут мілійони земляків!
Мільйони їх, братухо!
Вони тут в золоті
Купаються по вуха,
По маківку,по чуба край,
Геть зовсім з головою!
О, “батьку” наш, і де ж ти
З такою Колимою!
У Ельдорадо цім
Щасливих мілійони.
І не помітив з щастя
Ніхто Біду Антона.
Лише помітив сам карнач,
І пес-вовчур,і наглядач.
В краю, де вічна мерзлина,
Зібрались тьми народу,
І ріжних рас,і ріжних кляс,
І ріжного тут роду.
Тут ріжних “ухилів”
І ріжних “опозицій”,
Це все “злочинці”, люди ці,
Із сталінських позицій.
Були тут вченій трударі,
І “куркулі”,й “пролетарі”,
Були тут юні і старі,
І ті, що саме на порі,
Від націй,рас,шаріві
Усіх республік
Ну, словом, явлена
Тут вся “шірокая страна”:
Тут був“всяк сущий в ней язык”
Грузин“и друг степей — калмык”.
Судило їх усіх
О”,
І
Трибунал”і с а м С о с о.
Судив, сказать, “шемякін суд”
Бриґадноі по-душно!
І брати золото
Послав великодушно:
На двадцять літ, на двадцять п’ять.
А як на десять, —благодать!
Були такі, як от Біда.
А більш таких,що й без суда:
Дістали десь по двадцять
Від
Тройки” так, “по блату”,
Десь там в колхозному селі,
За “трудодні” зарплату.
Зібрались так від расі кляс,
Дістали часу про
На правосуддя терезах,
Та й миють золото в сльозах.
Тут є “заслужені”й “собез”.
Тут є з “приколками”і без.
Коли б отак зібрати
Ті всі покути “сроки”,
То тут засуджених
Н а с т о м і л ь й о н і в р о к і в.
І всі живуть, немов святі,
У щиросяйнім золоті:
Без хат,без мила,без листів,без сорочок,без
І — в праведному голоді,
Мов янголи на
І миють золото в сльозах.
IVОй,
Колима ж ти,
Колима,
На лютій паралелі!
Тут молитви і все
В цій сталінській оселі.
З цих комунійних
Немає, брат, у світ дверей.
І світ із оперових
Не зна,де “гинуть за
І
Сатана справляє
З усіх чортів юрбою,
І “люди гинуть за метал”,
Ц е ж в с е н а д К о л и м о ю !!
Во славу сталінських програм,
П о с о т н і д у шз а о д и н г р а м !
Якщо десь “гинуть за метал”,
То тільки по-бриґадно!
Як “сатана справляє бал”
То тільки ельдорадно,
Ось тут ось,влітіі в зимі, —на золотій цій Колимі.
Але сказали б ви й самі,
Кремлівську взявши призму:
На в с е с о ю з н і й Колимі,
С к а р б н и ц і к о м у н і з м у.
Сам “сатана справляє
З усіх чортів
І люди “гинуть за метал”
Якраз над Колимою.
Чорти ж всі —сталінські, руді,
І з орденами на груді.
VОй,
Колима ж ти,
Колима,
На лютій паралелі!
Утіха тут —лиш смерть
В чортячій каруселі.
У грунті — вічна
А в людях — злоба вічна!
Така вона,така
Юдоль комуністична.
У грунті вічна мерзлина,
Навколо ж — варта
Така вона, така
Юдоль комуністична!
Вона на чортів, бач, метал
На золото багата,
Тому “чорти” тут “правлять
І брат мордує брата.
У сяйві сталінських
Несе свої закони:
Тут числять золото — на
Людішек” — на мільйони.
У сяйві марксових
Совєтських олімпійців,
Тут грам металу — “сто рублєй”,
А люди — по копійці!
Тому то їх на
Не жалували судді,
Щоб мили золото в сльозах,
Сами ж топились в бруді.
Тому то в вічних цих
Людей без ліку й тратять:
Тутмиють золото в сльозах,
Серцями ж —прірви гатять.
Тому во славу всіх
Комунівської
По сотні душ за один
Кладуть тут у кар’єри.
Тому, о, друже мій,
На клич цього
На цю жорстоку
Загнали і Антона.
Ой,
Колима ж ти,
Колима,
Тому ж то ти й “планета”,
Що в світі цілому
Хто б знав твої секрети.
VIАнтон вже може б і не жив,
Покинув цю “волинку”,
Вже може б голову
За золоту пилинку,
Уже б з життя пішов давно,
Лишив би й золоте руно,
Уже би все покинув він,
Так снився край йому
Серед страждань,серед
Приходила година
І снився край йому один,
Все снилась Україна,
Та незабутняі одна,
Дитинства й сонцясторона.
І він зривався, ніби птах,
Забутий карначами,
У
Втікав туди ночами,
У сонцесяйнумрію ту
У ту Вітчизнузолоту.
А прокидавсь…то тим і жив.
У серцівсе її носив.
Ой,
Колима ж ти,
Колима!
Страшна ти й грізнотонна,
Та тої сили, брат,
У тебе, люта Колима,
Щ о б п о б і д и т ь А н т о н а.
IIЗіходить сонце всім
На всім меридіяні,
Та тільки ж інше це у вас,
А інше — в Магадані.
І ходить сонечко
По кожній паралелі,
Та тільки ж інше це для вас,
А інше — в цій пустелі,
В пустелі, де людей нема
Хоч їх і мілійони!
Лиш знеосібленість сама,
Шикована в колони.
А ті, що їх шикують
І пхнуть багнетом в спину,
Це лиш додаток до
Привчених “брать” людину,
Це щось середнє межи псомі гомо-сапієнс часом.
У грунті вічна мерзлина,
А в душах — злоба
Вохрівська”,“ясна”
Отцівська тобто) — це ж в о н а,
Юдоль комуністична!
І це — доби єдиний план:
Таквід Кремля й по океан.
IIЦього“разсудком нє обнять!
Аршіном — нє
Г У Л А Ґ !!!..
По цілій
Рі.
Ні, це“разсудком нє
Аршіном — нє ізмеріть”
Оцих от радісних
В комуністичній сфері;
Понять про те, як Труд
Зробився ж величавий!:
Став “дєлом честі”і
Доблєсті”і
Слави”!
Ґ,
Ґ,
Ґ,
Г У Л А Ґ !!!..
По цілій
Рі.
Цього“разсудком нє
Аршіном — нє ізмєріть”!
І всих оцих “твердинь
Антон Біда.
І тих “фаланг”,і тих колон,
Всього попробував Антон.
І “баланди-бурди”й кошар,
Всього попробував шахтар.
Усе пройшов він
Крим” і
Залізні труби”,смерть і дим,
Скорбут,відчай,ганьбуі
У всіх “труда твердинях” тих,
Багнети варти,зуби псів,
І зуби сталінських дротів,
Льодові карцерий палки,
І емведівські п’ястуки,
І матюки,брудні плювки,
І власних сліз
Усе пройшов Антон
В тім “царстві волі і Труда”,
У тих оазах золотих,в фалангах Ленінових
Г У Л А Ґ !!!..
І ще… І ще… І ще ось
Ґ”!
На всій землі цих повно
І навіть в атмосфері.
Цього“разсудком нє
Аршіном — нє
І всіх оцих “твердинь
Антон Біда.
На Колимі він злото мив.
На Чекунді — каміння бив.
В Караганді — вугілля рив.
На Зеї — будував він
Ах, це був шик, скажу я вам!
О, славний
М!
О, грізний
М!
Числа немає тим рабам,
Що замість шпал лягли при
У цій от вічній мерзлині!
І не гримлять про те пісні!
І не стримлять хрести,о, ні!
Нема імен,немає
І ані пікнув лавреат.
О, комунальний віршопис!
Ти смачно п’єші м’яко спиш,
А от уздріти б тебе там,
Де в’ється
Мпо черепам,
Отам —отам —при самім дні,
У мертвійвічніймерзлині.
Ну, словом, серед тих усіх,
Що ти за них тепер
Свій лавреатний білий хліб,
Між“п е р е м і щ е н и х о с і б”.
О, славний
М!
О, грізний
М!
Числа немає тим рабам,
Що від Охотська по
Лягли в провалля замість шпал,
У глибині,
При самім
У цій от вічній мерзлині.
І все для того був той шик,
Щоби з
Вийшов пшик!
Ура, ура вождю
За пшиквід тихусіхтрудів!
Але Біду і
М
Не зміг на шпалу взяти.
Благословила так його,
Вмиравши, бідна Мати.
І він —ані горить в вогні,
Ні гине в вічній мерзлині.
Уже б він може і не жив,
Урвав би лямку грізну,
Уже б він може і
Цей світ соціялізму,
Вже може би покинув
Так снився край йому один.
Серед страждань,серед
Приходила хвилина
І снився край йому один,
Все снилась Україна.
Така усміхненай сумна,
Дитинства й сонця сторона.
І він зривався, ніби птах,
Забутий карначами,
У веселкових дивних
Втікав туди ночами,
І біг крізь тундри,ліді сніг,
І біг без пам’яти,і
І через цей незбувний
Не міг умерти наш Антон.
Ішов через вогонь і дим.
І
І вставав завжди.
І золото на
Він мив з товаришами:
Методи ті жі ті ж
З костямибратські ями.
На тійна вічнійцілині
У тійу
Рабам отим числа нема,
Що їх забрала
За золоте оте “руно”
По сотніза одне зерно!
Нема числа отим рабам,
Що тут знайшли
По сотні душ за один грам
Грам!
Золотого пилу.
І так ускрізь.
І так ускрізь.
Ускрізь по тих оазах,
Де будувавсь
Із карцерами разом.
Отак він будувався
Ціною мукі людських сліз.
І все для того був той шик,
Щоби з усьогов и й ш о в п ш и к.
Ускрізь Антон добра хлиснув,
Тягнувши лямку вічну;
Зате ж і грамоту здобув,
Сказать, академічну.
Здобув він “грамоту” не ту,
Що мають лавреати,
С о в є т с ь к у п о л і т г р а м о т у”,
Отак її от звати.
Ту політграмоту гірку,
Що її пишуть на карку.
Ту політграмоту, о, сер,
Що тільки й є у
Р.
Оту, найкращу в наші дні,
Що її пишуть на спині!
Він політграмоту пройшов:
Від самого початку,
Через Ульяновськ і Єжов,
І геть аж по Камчатку.
Пройшов від “а” до “зет” підряд,
Отак від П’ятихатки,
Через Дзержинські Сталінград,
І геть аж до Камчатки;
Та ще й Камчатку проминув,
Дійшов аж до
І “труд-армійця” чин здобув,
Ще й сталінські “обмотки”.
Аж поки “годі!” не
І в тих “обмотках” не утік.
І далі жив вже без тії,
Ну, без тії,як пак її,
Він жив тепер, брати мої,
Зовсімбез
Конституції”.
Пройшов Антон дощі й вітри,
І люті буревії.
Пройшов він славні
Поправно трудовії”.
Але його там всі
Поправить так і не змогли.
Не допоміг і Магадан!
Смішна з Біди людина!
Все сниться бідний Ромодан,
Все сниться Україна.
Химерне серце у Біди!
Чудна з нього людина!
Все сниться дімі рідний дим,
Все сниться Україна:
Блакитне небо,степ і гай,
Теплоі ніжність
Той веселковий Рідний Край,
Як радість ще не жита,
Де хоч і вимер ближчий рід,
Так залишивсь його нарід.
Тому душа й тремтить в Біди,
Тому і рветься він туди
В воді не тоне він.
В
Не хоче
Благословила так його,
Вміравши,рідна Мати.
І він іде по всій
Із тим благословенням.
Ніде не гине.
Пишається з
Бідаз бідоюна бідібідою поганяє!”
В Ухті,
Читі,
Караганді,
На Колимі,на
І — хто ще теє знає,
Де ще тягав єжовський
Совєтського діпіста,
Чи по-совєтські буде пк:
Лихого комуніста
Врага народа”, “шкідника”,
І “куркуля”, й
Фашиста”, “іста”, “буржуя”,
Тих слів усих не втисну я!
Ну, словом, з милости “отца”
Пєрємєщонного ліца”.
Звичайно ж для добра ж
Отак “пєрємєщонного”:
З країни розпачу і мук
В Комуну осіянну!
Тобто, приміром, із Прилук
В “фаланги” Магадану,
У концтабори Колими,
В утопію Печори!!.
О, тінь прославлених людьми,
Фурьє й Томаса
Осанна!” — там кричали
У тих “фалангах” Колими,
Тій Мрії, здійсненій людьми,
Фурьє й Томаса
Фаланги”лєнінських часів!
Утопій здійсненняусіх!
Вершина думки й боротьби!
Не лиш чини і ранґи,
В с я ф і л о с о ф і я д о б
В м і с т и л а с ьв ц і “ф а л а н г и”!
Один “аргат” — с т о душ веде!
Чи пак жене, як вчитель!
Він точно знає, “що” і “де”,
Він мовник і
Карнач” — професор людських
Аргат” цей — за
Стукач” — за експерта зіграв.
А пес — за асистента.
Велика річ — цей міт доби!
Велика річ!
Ще й більшу би!!.
О, тінь прославлених людьми,
Фурьє й Томаса
Осанна!” — там кричали
У тих “фалангах” Колими,
Тій Мрії, здійсненій людьми,
Фурьє й Томаса Мора.
І теж у царстві тім
Кричав Антон,кричав Біда.
IVАле Біда в “фалангах”
Не зволив загибати,
Благословила так його,
Вмиравши, рідна Мати.
Де він не був,куди не
Крізь смерть і жах таборний,
Благословення він зберіг,
Як панцир непоборний.
І не горить він ні в вогні,
Ні гине в вічній мерзлині.
Ганяє він по всій
Та все звертає вліво,
Туди, де мруть “раби малі”,
Чи пак “живуть щасливо”.
В той край, що сниться так
Ну й що ж за чудасія!!
Нідей ніразу ж ще
Не снилася Росія!
Кружляє він по всій
Та все туди звертає,
Де мруть брати, “раби
В далекім ріднім краї.
Туди,де куриться
Наруги і страждання.
Туди,де журиться
Останняв
Все хоче — Правда щоб була!
Щоб ця землян е т а к ц в і л а !
Все хоче здійснити свій
Смішний Біда.
Смішний Антон.
Справляли всі його гуртом:
Палки і буревії,
І всі “фаланги” ті, з
Поправно трудовії”,
Справляли карцері
Орли” ж єжовськізокрема.
Але —ні тюрми, ні
П о п р а в и т ьт а к і н е з м о г л и.
