Товаришам присвячую.
Вона сьогодні дим пуска безбожно в небо
За вісовою — бурти… бурти… скирти…
Розлито спів широкий, золотий,
Сьогодні осінь упилась червоного вина.
За буртами підводи з сел, — стодзвонно руча
Заставлено возами всеньку путь.
Крізь вісову — на брутто,
Тпру!..
На брутто лізе
І сонце б’є копитами… з натуги дні сопуть.
І день крізь
Пролізли й хмари сірі,пускають тоскну млу тягучу на
А цукроварня день і ніч гутарить так весільно, —так радісно здрігається під велетнем земля.
Здалеку видно з рижих перелогів,і чути, як завод з собою дні зове.
Мов корабель підняв високу щоглу д’горі,з червоним стягом до майбутнього пливе.
В заводі музика, але не з струн
Понад балянсами колишеться плякат…. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І навіть підліток в захваті стежить соковари, —та з батьком рядить вакум-апарат.
В а м, підлітки, заморені й бадьорі,що в ритми праці рано вклали дні, —і на спецодягу бруднім нашили ясні зорі, —вам, трудженим, з минулого мій спів.
Гей, були дні, — та були ж дні,та більше не будуть.
Снилось ніби людям у тяжкому сні, —не скоро забудуть.
Плакали вітри та бори гули,а гудки
І ішли сини… і батьки ішли,десь шляху шукали.
По шляхах стовпи… на стовпах слова:імена забуті.
Скільки без стовпів, без жалю і слівлягло на розпутті?
Йдемо в нову путь, топим дні в піснях,в серці сонце грає, —а гудки гудуть і сміються в дняху новому краї.
Оцей завод і став кругом заводу,і по тім березі розметане село,і верби тихі ці, що ронять лист у воду,і телеґраф… — немовби так,але не так було.
Стояло все лякливе і
Забули люди, як колись гудок гудів, —лише вночі по етажах порожніхнавшпиньки вітер сторожко ходив, —та телеґраф зудив…
А там десь, в Упаркомінаради за нарадами
В заводі пильно в нервній перевтомідва комсомольці склади берегли.
А з степу шквиря синя та колюча(а з степу звістки дивні і страшні) —з розгону об димар розб’ється, шкваркне злючазаграє на шибках в розбитому вікні.
Тоне тінь над городом, —скорбна ніч не спить.
Телеґраф тривогамиз безвісти шумить.
Гей, за переваламиіз тривожних селчорний та скривавленийвилетів орел.
Впав на тихі заводі,всюди сіє жах…. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Не один у жалобі, —не одна в сльозах.
Не орел… — З бандитамичорний крук
Вибито копитамирадощі давно.
Тоне тінь над
Скорбна ніч не
Телеґраф тривогамив розпачі шумить.
Виїздили із Укому вдвох.
Положили на тривогу
Вітер втомлений валяє з ніг.
Ніч спустила вії довгі в сніг.
Не барімося,
Сенька, нумо… Раз!..
Поклади папери геть під
Трохи ще лиш… Ну тепер
Обережно, — ну чого так зблід?
Підтягнув тугу попругу вдруге.
Карабінку в передок…
Ех, ма!” — лиш в хрестах хоругвить
По шосе за вітром скаче двоє.
Попереду ліс чорніє,ліс чорніє
Нічка в косах змову криє, —ліс заґнузданий веде.
Над багаттям силуети…коні сідлані хропуть…. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
По буграх і по заметахвибирають люди путь.
Ге-ех, коню, коню, кріпчебий!
Чом,
Іване, зажуривсятак?
Ану, лишень, карабіннабий, —та не так же ти, ну отчудак!
Положили на тривогусміх.
Скаче кінь, — мете під ногисніг.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Цок —
Цок —
Товариш сторожкий кіньта японський карабін.
Цок —
Цок —
Засікаються підкови,проважа в простори
Ніч в степу така
Цок —
Цок — тінь.
Свічею згаслою встромивсь у груди ночінімий завод засмаглим
Невидний гість по чердаках лопочеі хоче з велетня стягнути чорний шлем.
Повз склади тінь… — повз склади варта ходить, —лупає млу очами вартовий.
Відкіль і хто? — відкіль, чи з заходу, чи з сходу?
А слідом пес кудлатий та старий.
У грудях велетня могильна тиша муки, —машини сірим пилом узялись,і на опущені міцні залізні рукилягають спогади, — що діялось колись.
На них зависла тиша, натягається, ось лопне наче,ось-ось, ось-ось, рухнуться,
Готові стати на перший клич до праці,стоять і ждуть,
Коли ж до них
Веселий шум, веселий спів робочий;
І сотні їх — ним зрощених
Ні, то лиш хуґа по даху лопочеі вибиває злісно шкляночки з очей.
В конторі кинутій при каганці нарада:із міста двоє (загнані з степів) і двоє заводських;їх тіні на стіні невгаданим парадомтривожно слухають і хиляться на них.
У суперечці здушеній точився частягучий, —дзвонили в телефон і кидали слова,і обіцяли їм.
З полегкістю (просушувать онучі)кидали в пічку дошки та дрова.
Сказали з
Завтра, ждіть”.
Радіють, ждучи.
На сільській далекій церквіниють, давляться сичі, —а по буртах пси обдертіроздираються вночі.
По заметах вітер ходить,ходить, свище та шумить,у заводі спів заводить,з флюґерами гомонить!
А в
Хто там ходить?!!
Хто там ходить?
Мла з кутків, як чорний злодій,визирає без мети.
Вартовий їсть млу
Що судилось на
Чорний вітер стука в брамуі танцює на льоду.
Десь полуплена хатиназагубилася в снігах.
Мабуть, любая дівчинатане в думах і сльозах.
У вікні контори тьмяноблима світло, — там не сплять.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Обіцяли завтра раноз міста конницю прислать.
Що то?
Ген навислі хмарипідлизались
Запалив хтось скирти й вшкваривпо пустелі батогом.
Десь на сполох хтось несмілото задзвонить, то
В ляк вітряк розставив
Став наливсь багрянцем вщерть.
Вітер з льоду сніг змітаєі над буртами
Хто то в ніч німу безкраюжах розґнузданий
У заперту браму вдаривсьскоком навісним загін.
Віддало гучним ударомвід понурих чоринх стін.
Вчотирьох в міцній
Хто там скче, скільки їх!)
Віддає луна браваду,множить ропачі на сміх.
Налили село тачанки,кулеметові вогні.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Із-за стін безперестанкуопір стелиться на сніг.
Біжать слова дротами в
Махно…”
І увірвали на півслові дріт.
Дарма завод тривогу в трубку палить, —даремно там десь хтось нервує і кипить.
А час біжить.
Тримають хлопці
Та скільки справді їх за мурами
Видніє від пожеж і врешті мурне захист.
І хто прийде на ґвалт?..
І дінешся куди?
Нема снаги і
Ні набоїв, ні
Обсмалили крила в ночіі не дінешся ніде.
А кінець відстать не хочеі невблаганний іде.
Хтось свердлить і стука в
Крах всьому… Руїна… Дим…. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Хто прийде, поки не пізно?
О, прийди, прийди!
Несила більш.
Забилися в контору.
І залила кіннота з ревом двір.
Росте відчай і зло.
Та тут не виб’ють скоро, —останній — то до смерти вже опір.
А на селі затихли з переляку,не голосять ні дзвони, ні сичі.
Кінець іде із червоно-чорним знакомі синім реготом впивається,
Сівким кільцем обходять, облягають…”
І лайка в бога сиплеться, як шріт.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А з складів товпищем чували розтягають,і комнезамівців вішають сільських біля воріт.
Із міста вилетів і покурів на північв ночі стривожений на ґвалт “істреботряд”, —туди, де розпоров хтось груди чорно-синіі де сніги в заграві
Дайош бензол, солому під контору!..”
А з вікон постріли одчайні і міткі, —і знявся злий вогонь, та дим їдкий по двору.
В диму лящать іржання й матюки.
І кинувся один з тривогою до міста:
Тримайтесь, хлопці, скоро ми прийдем…”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
По витих шибках розсипалось намисто.
Й здається ніч, як вічність — не стоїть й не
Е-ей, подався!..
Рраз!!.” — і впав за тином:чкурнув щосили… кров, але дарма.
Коли б якось… там вірний кінь… Та швидше б, ненастигнуть.
Туди — немає,тьма.
Прокричали півні вдруге, —крик уплівся в ґвалт доби.
В ночі лопнули підпруги,як знялася на диби.
В вікна кинулося
Ех, була чи не
А четвертого
Розчавили геть до тла).
Впали в сніг, їх враз насіли, —одного живцем взяли,роздягли й кінчати ділона аркані повели.
Другий в лід заціпив руки, —більн не бачив і не чув,прожував й останнім рухомтаємницю проковтнув.
Степами мчиться кінь, аж вітер в уха ріже, —їздець безсило хилиться наниз.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Не зраддило чуття, кінь сизу млу прорізаві до Укому мертвим вершинка привіз).
Тісним завулком, в одсвіті пожежі,під брязкіт зброї з двору в двір ідуть;шукають спільників й напівзамерзлу жертвув петлі
Ну, признайся!
Веди дворами…де твої товариші?
А… Заціпив?!.
Шомполами!!спину гаслами спишіть.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А значок під кожу вшить”.
У полупленій хатинізагорілись каганці, —юнака втягли із
Момв закривавленій руці.
Били довго, били пильно, —аж примружились вогні.
Вирізали “кім” на тілі,серп і молот — на спині.
На чолі зробили зорю:
Шкіру зняли до очей…. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І втопили спиртом сором,тугу збештаних ночей.
Кров зійшла холодним потом.
Виє пес і скигле хтось.
В каганцевій похолотісерце кригою взялось.
А в заводі шум і галас, —п’янка… гуннів чи татар?
Чорт весілля править
Під коморами базар.
А на завод, останню міць напружив“істреботряд”…
Ще трохи, ось-ось-ось”.
І сотні три очейрішучістю примружив:ошкиривсь кольт, блиснули шаблі
Гей, завод пускайте!!!
Гей, бензини і
В дим!..”
Та зціпив міцно зуби,як поглянувв далину.
Сурма ревно так
Гей, збирайсь і
Ніч тривогою забилась,переповнилася вкрай.
За селом хвости зникають.
Хтось мерщій запону тче.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як позаду не піймаєш,попереду не втечеш, —не
В хаті мрець.
Десь оплакують кінець —піють півні, ридають.
Догорая каганець,каганець догорає.
Не схотіло сонце сходить,встав самотній сірий день, —манівцями лячно бродитьі жахається пісень.
Розтягнулисятачанкиаж до красного
Ех ти, жисть наша жестянка, —тараканка золота…”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Позбивались копита.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Та-та-та-та-та-та
Та.
Е-ех, яблучкота поза клунею.
Фі-ій-ю……ій-ю…ю… у-ік.
По заметах переметомскаче, піниться
Вітер-шибеник з кстетомзаливається в снігах.
А завод вцілів, — байдужемовчки дивиться в ставок, —димарем знай хмари струже,лиш не злічиться шибок.
По снігу і цукру чорні,чорні плями і
І торчить в згорілім горніпам’ять дикої орди, —і кива —сюди йтуди.
На чону раду збіглися собаки, —по ожеледиці ворони лопотять.
І скаче на мітлі юга через байраки,і віє вітер синій без пуття.
І замело
Прийшли часи новітні;ожив гудок, і ожило село.
І що було колись, сьогодні не помітно,
Колись було.
Як шпачина бистра зґрая,прошуміли дні, літа…
Нова порость поростає,і цвіте стара мета.
Там, де зорі в небосхилі,єсть одна ясна зоря, —як перейдеш чорні ріллі —там —горить і не згоря.
Уклонюся їй привітно, —вам, мої
Вірю:ваша кров розквітнеспівом-лементом машин.
День у день, на зміну з змінизміна зміну кличе
Спів невпинний, спів машиннийперелогами шумить.
Будуть дні:співець незнаний,у незнаний день і часоспіває дні жадані —не для вас,але й про вас.
