Мідь тоншає, шерхльована вітрами,широкий звук летить над головами,що ледве й чуть, як цвяхи золотіпришпилюють розковзані путі —гаснуть в покорі крила
Вгору,ой вгорулине пташина зелена,в дзьобі у неї жарина із клена;просто, ой просто стискається простір —іскра летюча у високості.
Полум’ям чистим спахне, як воскресне,висвітить все на землі доброчесне,жаром засипле впадисті жмені,золота буде повні кишені, —скарбу, який ти зібрав, не злічити,як не скарбуй, та не стане на квити —все розкладе час у мить заспокою —чим все скінчиться, що ж воно буде з тобою?
Чим ти відплатиш за перл дощовий на долоні —жаром сльозини чи холодом скроні?
Менші та й менші кожного разу видатки,більшає борг, що дістався у спадки.***
