З поеми «Збруцький ідол»
Вітри велеможні, безликі владущіпровіюють душі — летять шкаралущі:чи біла полова, чи просто сніжок —крізь сита-решета очей та думок.
Крізь отвір в повітрі й мене проштовхнули;з тривалості стрімко лечу у минуле:ліси і байраки, річки самородні, джерела, безодні,яруги, ярочки, левади, гайочки, переярки, балки,струмки та струмочки…краплиночки…
Ось розчинилася земля — під коренем, під пагорбом —чаруночка життя ледь-ледь помітна, бо, мов печера,прикрита валуном піщинки.
Ізвідки, з цієї мички,випрядалась нить, щоб уплестися у волокно твоєїплоті, щоб воскресить поховану зернину, щоб зтемних хланей винести снагу… Залюблені краплинизливаються, тяжіючи до інших, до злиття, досаморозчину, до руху, до
Цей водобіг потрібен каменю, що вироста з піщинок,примагнічених душею каменя!
Ці водоносні судини є небоносними,тому і горілиць вода лежить, струмує прямолежноі є відлунням неба, що углибає в
Небесні ми, небесно-земляні; чотироликі,підперезали камінь Світовида руками землетворними,танцюємо на голові у Чорнобога: над Збручем весело,хоч хміль й не видихавсь, а вже отверд на денці рога,і скам’яніла посмішка, що перейшла в лінію вуст,в гранчастий камінь.
А кінь ізменшився, змалів —він вже ледь-ледь колін сягає, і звати його уже не коником,а прузликом, що заблукав у травостійних нетрях…і голос подає сухий,
Як добре, що меч приріс до живота; його ні вийнятьіз піхов, ні розітнуть повітря, ні покарать бундючнихдесятиглавих будяків:рости і самовідцвітайся, рослино саморосла,росою скроплена, і зростом пощаджена, і ствердженависоким словом «будь!».
Будь, будяче, бо меч чи аканак висить на перевесліусім на
Сховай своє карлючне многожалля,бо джміль несе стрибожий лас, немов намітку,щоб камінь запліднити влітку.***
Павло Мовчан
Other author posts
Дно
Святкову блакить лиш відтінюють хмари,що разом із небом за обрій пливуть І дно прозира крізь промоїни й шпари,і видно камінчики круглі, як ртуть Мені відкриттям об’явилась безодня:в союзі із спокоєм дух воскресав,поволі тепліло повітря х...
Бузина
Березовий вітер, березовий дим, і березовий запах,і небо березове видко в пташиних накрапах, —насіння бісівське кружляє, звістує негоду,і гай гайвороний аж душу холодить,і сонячний зайчик, зірвавшись з сокирного леза,летить, проминаючи чисті берез...
Метушливці
Не знайти чого шукалив лусковинні віддзеркалень:д е с ь, як висохла роса,щ о с ь, як звук у небесах,і к о л и с ь, як в мові слово Е — раптово однакове:ти, вона, воно, вони,незнайомі і знайомі —п’ятипалі свистуни Перетлили стільки всього...
Дім
Чом у вікно на льоту заглядаєте? Чи ж до вечері нічого не маєте? В мене пушинка — дрібненька зернинка, що залетіла на ніч для спочинку…В кухлі вода голубіє, як пташка,—