Що знаєш ти про межі?
Не членуйсь,не відгороджуйсь іменем від світу,не змінюй хутко мінуси на плюсі не вважай, що стежка — то орбіта.
Рука тобі для того, щоб прийнятьза власну шкіру й кору кострубату,а осока — щоб осклеп перетятьі визволити душу ще крилату.
Нема межі між ґрунтом та зелом,іржа ножі з’їдає нещадимо —усе, що ткалось,— хутко розповзлось,що рукоклалось — теж пішло за димом.
Ні імені, ні карбів, ані-ні…одна протяжність сущого тривання,ночей переливання прямо в дні,переходів світання у смеркання.
Печалі в радість, втіхи в гіркоту,життя у смерть і навпаки — щомитіпереливання густі в рідкоту.
І вічністю всі об’єми розмиті.
То й наповіщо всі ті імена,ота уся окремість, неповторність,якщо кружля-кружляє вісь земнаі мелють, мелють нещадимі жорна?
А ти — це я, це — він, вона, воно,це — світ увесь, що зведений до тебе.
І не чикриж, як жерсть, як полотно,ні вічності, ні простору, ні неба.***
