Пастораль

Обтяжені випом старі міхи лежалина тесаних столах, що в землю уросли,і лунко струмінь гнувсь веселого врожаю,що запахом землі нам голови хмелив.

Припізнений цей смак, та невтоленна спрага:на випині стегна дріма моя рука,і молоде вино по жилах, наче брага,гуляє і серця у грудях відмика.

Обридливо бринить в порожнім кухлі

Хто сміє третім буть, щоб розлучити нас?

І по очах твоїх читаю певно:

Бо промина-мина замилування

Коротка ця струна, а звук такий високий,і щемом віддає, відлунює здовкіл.

І чути шелесткі — по листю — скрадні кроки,і тінь, як волосінь, перетинає стіл.

І я відчув, як враз долоня знечутилась,догідно подаю посудину лунку,і слово на губах лоскочеться лестивепро любощі швидкі та муку

І голос лоснувавсь, мов срібна павутина,і, сплющившись, лежать побрижені міхи,і обвиває нас наброщена лозина,і я, як бевзь, сміюсь: хи-хи, хи-хи, хи-хи…***