Усупереч усьому був вересень тривалим:куницями снував і яблука
Хоч на кілку кашкет вже теліпавсь зів’ялоі, репнувши, кавун сміявся золотим.
Мене ти вже не ждеш… Я й сам не жду
То промайнеш в юрмі, то виринеш зі сну,на обрії зійшлись в одну — прямі дороги,а я собі обрав криву і
Торкаюся тебе то поглядом, то слухом,та куряви крило сухі стручки
І жовтий вихор мчить мені навстіч щодуху,лиш порох осіда на листя
Кого він доганя?
Із-під коліс яких він?
І піднятий він ким, розтертий був коли?
Я руки розгорнув — спіймав в обійми вихор:у вальсі закружляв, що голову
Тра-рай-ра-ра, — мій вересню святковий!
Танцюю — на зубах пісок скрипить,
Кружля мене, ще й як! — цей вихор безголовий,у поли загорнув — не хоче відпустить,кашкет мій на кілку, сорочка повна вітру,куниці витікають струмками з
Розпорошилась ти.
Лиш спогад цьоголітнійуяву кружеляв і в танець вихор вів.
Давно її нема, але ж і ти
Сорочка кружеля, хитається
Далеко торохтить порожній віз базарний,він котиться назад, а вихор мчить вперед.***
