Дурні та гордії ми люди

Дурні та гордії ми

На всіх шляхах, по всій усюді,

А хвалимось, що ось-то

І над землею, і

І од палат та до

Усе царі, а над

Аж деспоти — такі царі,

І на престолі і в неволі.

І все то те по добрій волі,

По волі розуму горить,

Як той маяк у синім морі,

Чи те… в житейськім.

Само

У нас у костяній

Горить розумний той маяк,

А ми оливи

Та байдуже собі співаєм

Чи то в годину, чи в напасть.

Орли, орли ви сизокрилі,

Поки вам лихо не приснилось,

Хоч невеличке, хоч на час!

А там — під лавою в

Сховаєтесь у холодочку.

Огонь небесний той погас,

І в тую костяну

Полізли свині ізнадвору,

Мов у калюжу, та й сопуть.

І добре роблять, що

На руки добрії

Та чарки в руки не

Або ножа, а то 6

Гарненько з лиха б напились,

А потім з жалю

Та батька, матір

І тих, що до хреста держали.

А потім ніж — і

Свиняча кров, як та смола,

З печінок ваших поросячих.

А

Перша половина 1849,

Косарал]