Неначе праведних дітей,
Господь, любя отих людей,
Послав на землю їм пророка;
Свою любов благовістить,
Святую правду возвістить!
Неначе наш Дніпро широкий,
Слова його лились,
І в серце падали глибоко!
Огнем невидимим
Замерзлі душі.
Того пророка, скрізь
За ним і сльози, знай,
Навчені люди.
І лукаві!
Господнюю святую
Розтлили… І чужим
Пожерли жертву!
Омерзились!
І мужа свята… горе вам!
На стогнах каменем побили.
І праведно господь великий,
Мов на звірей тих лютих, диких,
Кайдани повелів кувать,
Глибокі тюрми покопать.
І роде лютий і жестокий!
Вомісто кроткого
Царя вам повелів
Друга половина 1848,
Косарал] — 1859 року, декабря 18
Петербург]
