3 min read
Слушать

Варнак

Тиняючи на

Понад Елеком, стрів я

Вельми старого.

Наш

І недомучений

Старий той був.

Та у

Якось у полі ми

Та й забалакались.

Згадав свою Волинь

І волю-долю молодую,

Свою бувальщину.

І

В траві за валом посідали,

І розмовляли,

Один другому.

Довгий вік!

Старий промовив. – Все од бога!

Од бога все!

А сам

Дурний не вдіє чоловік!

Я сам, як бачиш, марне, всує,

Я сам занівечив свій вік.

І ні на кого не жалкую,

І ні у кого не прошу я,

Нічого не прошу.

Отак,

Мій сину, друже мій єдиний,

Так і загину на

В неволі.» І старий

Заплакав нишком.

Сивий брате!

Поки живе надія в хаті,

Нехай живе, не виганяй,

Нехай пустку

Іноді нагріє.

І потечуть з очей

Сльози молодії,

І умитеє

Серце

І полине із

На свою

Багато дечого не стало,

Сказав старий. – Води чимало.

Із Ікви в [море]

Над Іквою було село,

У тім селі на

Та на погибель виріс я,

Лихая доленька моя!..

У нашої старої

Малії паничі були;

Таки однолітки зо мною.

Вона й бере мене в

Синкам на виграшку.

Росли,

Росли панята, виростали,

Як ті щенята.

Не одного мене малі.

Отож і вчити

Письму панят.

На

І я учуся.

Слізьми!

Кров’ю!

Письмо те полилося… Нас!

Дешевших панської собаки,

Письму учить?!

Молитись

Та за ралом спотикатись,

А більш

Не повинен знать невольник.

Така його доля.

Отож і вивчився я, виріс,

Прошу собі волі

Не дає.

І в москалі,

Проклята, не голить.

Що тут на світі робити?

Пішов я до

А паничів у

Година тяжкая настала!

Настали тяжкії літа!

Отож працюю я за ралом.

Я був убогий сирота,

А у сусіда

У наймах дівчина.

І

О доле!

Доленько моя!

О боже мій!

О мій єдиний!

Воно тойді було дитина,

Воно… Не нам твої

Судить, о боже наш великий!

Отож вона мені на

Та на погибель підросла.

Не довелось і надивитись,

А я вже думав одружитись,

І веселитися, і жить,

Людей і господа

А

І краму, й пива наварили,

Не довелося тілько пить.

Старої пані бахур

Окрав той крам.

Розлив те пиво,

Пустив покриткою… Дарма,

Минуло, годі…

Тепер і згадувать.

Нема,

Нема, минулося,

Покинув ниву я і рало,

Покинув хату і город,

Усе покинув.

Чорт нарадив.

Пішов я в писарі в громаду.

То сяк, то так минає год.

Пишу собі, з людьми

Та добрих хлопців добираю.

Минув і другий.

На третє літо поз’їзжались,

Уже засватані.

В дворі, гуляли, в карти грали,

Свого весілля

Та молодих дівчат в селі,

Мов бугаї, перебирали.

Звичайне, паничі.

Ждемо,

І ми ждемо того весілля.

Отож у клечальну

Їх і повінчано обох,

Таки в домашньому костьолі.

Вони ляхи були.

Нічого кращого сам

На бачив на землі великій,

Як молодії ті

Заграла весело

Їх із костьола

В возобновленії покої.

А ми й зостріли їх і всіх

Княжат, панят і молодих

Всіх перерізали.

Весілля вмилося.

Не

Ніже єдиний католик,

Всі полягли, мов

В багні смердючому.

А ми,

Упоравшись, пішли

Нової хати, і

Зелену хату і

У гаї темному.

В лугах,

В степах широких, в

Крутих, глибоких.

Всюди хата,

Було де в хаті

І одпочити де було.

Мене господарем обрали.

Сем’я моя щодень

І вже до сотні доростала.

Мов поросяча, кров лилась.

Я різав все, що паном звалось,

Без милосердія і зла,

А різав так.

І сам не знаю,

Чого хотілося мені?

Ходив три года я з ножами,

Неначе п’яний той різник.

До сльоз, до крові, до

До всього, всього я привик.

Було, мов жабу ту, на

Спряжеш дитину на

Або панянку

Розіпнеш голу на

Та й пустиш в степ.

Всього, всього тойді бувало,

І все докучило

Одурів я, тяжко

У вертепах жити.

Думав сам себе зарізать,

Щоб не нудить світом.

І зарізав би, та диво,

Диво дивне

Надо мною

Вже на світ займалось,

Вийшов я з ножем в

З Броварського лісу,

Щоб зарізаться.

Дивлюся,

Мов на небі

Святий Київ наш великий.

Святим дивом

Храми божі, ніби з

Богом розмовляють,

Дивлюся я, а сам млію.

Тихо

У Києві, мов на

О боже мій милий!

Який дивний ти.

Я плакав,

До полудня плакав.

Та так мені любо стало:

І малого

Нудьги тії не осталось,

Мов

Подивився кругом

І, перехрестившись,

Пішов собі тихо в

Святим помолитись,

Та суда, суда

У людей

Перша половина 1848,

Орська кріпость]

0
0
185
Give Award

Тарас Шевченко

Стихи Тараса Шевченко. (25 февраля [9 марта] 1814 — 26 февраля [10 марта] 1861) — украинский поэт, прозаик, мыслитель, живописец, график, этногр…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Как гоблин свою монетку искал
Оползень настроения
До головокруженья душно
Уходил поначалу призыв на войну
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+