Таїна

За Джоном

Піймай зорю, що небом проліта,

Лиши з дитятком корінь мандрагори.

Пізнай, куди ідуть від нас літа,

Або навчи русалок слухать хори.

Хто ратиці роздвоїв сатані?

Як відвертати жала навісні?

Чи ось іще: про що говорять трави?

Як совість від спокуси вберегти?

Як не згубити напрям до мети?

Як не зігнутись в бурю під вітрами?

Коли тебе поманить щось вві сні

Кинь все, не клич нікого на

І мчи туди, вперед, крізь ночі й дні,

Аж поки сніг до скронь тобі не сяде.

Ти там побачиш дивну дивину.

Ти таїну збагнеш там не одну.

Приїдеш — все про них мені розкажеш.

І присягнешся: не стрічав

На світі жінки, що довічно жде,

Що вірність береже свою роками.

А як таку зустрінеш — сповісти.

Мене потягне в мандри незборимо.

Та цур мені! — Не схочу я іти,

Бодай вона стояла б за дверима:

Коли ти стрів її у тишині,

Коли ти сів листа писать мені

Вона цвіла невинними вустами.

Та поки я до тих дверей дійду,

Вона вже двох обдурить у

І третьому невірницею стане.