— Здрастуй, мовчання! —гору помацав рукою, —чом не минаєш мене стороною?
Горо-затуло, з твоєї вершинидух оглядає світ соколино.
Іскру викрешую із серцевини,горо, гордине, моя горовино!
Кругло летить сиротливе волання,перша вершино моя і остання.
Круто стремиш, пориваючи душу;вищим узвишшям спокушений, мушукров’ю значити дні горопашні.
Серце кривавлячи, нігті зламавши.
Горо, замри, припини обертання,шкіру здери, обізвися кричанням.
Горо висока, сфарбована кров’ю,каменем стала над головою:не обійти, не розминутись,горо згорьована, кремінь покути…***
