В постійнім пульсуванні сонця,у риб’ячому струмуванні,в крихкій кульбаб’ячій коронціє відповідь на всі питанняпро час, про рух, про дозрівання.
У світлоносну хвилю літая покладавсь на ласку світуі вже не думав про суттясвого життя, бо майбуттябуло, мов сонце у
Схиляв коліна перед маком,і жаливу я цілував,і від жалю до себе плакав,мов правду сам про себе взнав.
І зором, смаком невситимимя прив’язавсь до полину,слухняно плентався за димом,лив в груди воду крижану.
На пучках порохно, опилки,магнітне сім’я, пелюстки,лушпинки, потерть і мачинки,—усе пристало до
Бо примагнітив все, що бачив,сам примагнітивсь до
Не знаю, чи то шибка плачеа чи відбиток мій на склі.***
