Породила мене
В високих
Та й понесла серед
У Дніпрі скупати.
Купаючи,
Зо мною,
Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи
Завтра серед ночі,
А я вийду гуляти з ним,
А ти й залоскочеш.
Залоскочи, моє серце:
Нехай не
Надо мною, молодою,
Нехай
Не моїми кров-сльозами
Синьою
Дніпровою… Нехай
Гуляє з дочкою.
Пливи ж, моя єдиная.
Хвилі! мої хвилі!
Привітайте русалоньку…»
Та й заголосила,
Та й побігла.
А я
Плила за водою,
Поки сестри не зустріли,
Не взяли з собою.
Уже з тиждень, як росту я.
З сестрами
Опівночі.
Та з
Батька виглядаю.
А може, вже
З паном у палатах?
Може, знову
Моя грішна
Та й замовкла русалочка,
В Дніпро поринула,
Мов пліточка.
А
Тихо похитнулась.
Вийшла мати погуляти
Не спиться в палатах.
Пана Яна нема дома,
Ні з ким розмовляти.
А як прийшла до берега,
То й дочку згадала.
І згадала, як
І як примовляла.
Та й байдуже.
Пішла
У палати спати.
Та не дійшла,—
В Дніпрі ночувати.
І незчулась, як
Дніпрові дівчата
Та до неї,
Та й ну з нею гратись,
Радісінькі, що піймали.
Грались, лоскотали,
Поки в вершу не запхали..
Та й зареготались.
Одна тілько
Не зареготалась.[9 серпня 1846,
Київ]
