Розрита могила

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід

Богу не молилась,

Чи ти діточок

Звичаю не

Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я

На широкім світі,

Панувала… Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи,

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане,

Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої

Москаль

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом

Нехай

Та поможуть

Господарювати,

Та з матері

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там

Старі батьки?

Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

Березань

9 октября 1843 г.