Під терасами моря їх чекали руїни і скіфське минуле,широчезнії східці, врізані в чорний граніт,і череп’я вождів, що жили у минулім,що жили для кривавих бучних перемог.
Ящірка і трава поснували контрфорси підйомів.
Вигорає на сонці глина руда, наче кров.
Чути стукіт копит, і посвист нагайок, і стогін —та пощезлі віки озов свій подають із землі.
А над часом, над руйнищем, над завзяттям лопатним,над невольничим плачем, над сріблом і злом сипкимгей, як широко, лунко й далеко — до моря —із грудей молодечих наш
Ой, високо-високо-оклен-дерево од води…»***
