“Про зяючі дні непрожиті”

Про зяючі дні непрожиті,про дні дуплуватіна спогад лишилисякім’яхи вати.

Проціджуєш подих крізь неї,згортаєш, мов іграшки, дати:чужі ювілеї,свої марнотратні утрати,безглузді

І тішишся думкою —все надолужити зможеш.

Ще рік… нехай два,і ти порожнечуна іншу — таку жперемножиш.***