В крупинці кожній — прах життєвий;і перехрестя всіх віківв істоті кожній, в кожнім дневівся сума проминувших днів… і
Минулого не підрихтуєшсвоїм теперішнім
Потужно б’є життєвий струмінь,та смертно гаситься
Нема ні виломів, ні щілин,несе усіх один потік,і ти зживаєш в своїм тілібезвічність всю за власний вік.
Життя множинно в тілі тліннімзроста й безвіччям його тлить.
Підвівся порох на колінаі прагне втілень, аби жить.
Встає відземно вихор гідно,немов повсталий шар сторіч.— Ти хто?
Богдан?
Іван Безрідний?
Плюєш навіщо межи віч?
Ти — просто лютощів ті рештки,що ще не вичахли в
Ти піднімаєш дибки стежку,аби струсить останній
Та й я, збуваючи імення,зживаю плоть свою сумну,щоб вихор згріб його у жменюі комусь в очі сипонув…***
