Порох

В крупинці кожній — прах життєвий;і перехрестя всіх віківв істоті кожній, в кожнім дневівся сума проминувших днів… і

Минулого не підрихтуєшсвоїм теперішнім

Потужно б’є життєвий струмінь,та смертно гаситься

Нема ні виломів, ні щілин,несе усіх один потік,і ти зживаєш в своїм тілібезвічність всю за власний вік.

Життя множинно в тілі тліннімзроста й безвіччям його тлить.

Підвівся порох на колінаі прагне втілень, аби жить.

Встає відземно вихор гідно,немов повсталий шар сторіч.— Ти хто?

Богдан?

Іван Безрідний?

Плюєш навіщо межи віч?

Ти — просто лютощів ті рештки,що ще не вичахли в

Ти піднімаєш дибки стежку,аби струсить останній

Та й я, збуваючи імення,зживаю плоть свою сумну,щоб вихор згріб його у жменюі комусь в очі сипонув…***