На одному з малих полустанків я чекаю поїздазранку.
Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене незнайшли цікаві.
Протяг має в’їдливий присмак паровозногосизого диму, і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння, залізничнийпостійний
Я поклала папір на коліно, я стревоженівірші пишу.
Наче прозу пишу – без розбивки на рядківрозмаїті пласти, щоб здавалось на першийпогляд, що пишу я звичайні листи.
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма — той самий зміст.
Адресованілюдям вірші — найщирший у світі ліст.
