Грім грому, блискіток аркани,
І ядра хмар, корогви неба змерклі.
Тремтять з відбитими ногами і
Козацькі черепи під Берестечком в церкві.
Тремтять козацькі черепи в зовиці,
Звуть-кличуть ноги свої, руки і шаблі,
І коней кличуть, порох і сулиці,
Себе — живих — звуть-кличуть із землі.
Та не біжать їм коні із долини,
І порох змок, з очей-калиновіть.
Вони ж кричать, бо голос
Вчувається в кривавищі століть.
Грім грому, хмари сріблом куті,
Сум’яття дум, у серці крик
Мовчать козацькі черепи
Під Берестечком в церкві уночі.1965
