Сумні без батька двоє діток цих.
На пагорбах, на вицвілім
Одне пасе козу, друге пасе корову,
А мати із сапою день при
На буряках на школу, і одежу,
Та на харчі вже грішми
Й поволі старіє щовечора
Вони ж собі обоєнько
Тихенько граються та сваряться
Я вже забув, як звати їхню маму.
Якщо ж і не забув — то що із того?
І цинкове відро на лишайчастій лаві,
Та їх обох, темнавих в темноті,
Одне до одного притулених в дрімоті.
Їх не забув я.
Не забув сапи,
Що їх обсапує для школи, та одежі,
Та для харчів, та й більше ні для
Я вже забув, як звати їхню
Її ім’ям мій освітився світ.1974
