Скажи — ти не забула гору Жовтих
І до болю зелену полонину?
Коли перебули найпоетичнішу з
І клялись кохати до загину?
Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі
Ми ж цілий світ у той мент осягнули!
І квіти — великі, жовті, безумні — збирали,
І все минуле, і все майбутнє — забули, забули.27.
VI. 1917.
Владивосток
