Коли із нашого життя зникають люди

Коли із нашого життя зникають люди,

Мов розчиняються навіки у повітрі.

Ми перший час шукаєм їх повсюди.

А, потім, інший хтось нам дарить світло.

І ми за них, нових, двома руками.

Щоб знов відчути, як радіє серце.

Але, нажаль, у пам'яті роками

Звучать тих "зниклих" рідні мегагерци.

Вони кричать, а іноді шепочуть,

Нам ті слова, що інші нам не скажуть.

Їх голоси, їх посмішки, їх очі...

Вони нас теж, напевне, пам'ятають.

Вони, як ми, обрали інші долі...

І потайки від тих, хто зараз з ними,

На папки з фотокартками паролі,

Щоб не втрачати нашої ""заміни"".

Навіщо ревнощі? Вони і ми, - минуле...

Ті спогади, фантоми нездійсненні.

Ми всі для когось мрії, що майнули.

Але в майбутньому всього лише натхнення.

Для них вірші наповнені любов'ю,

Для них пісні сумні, в яких зізнання.

Що ж ми за люди, що не бачим болю,

Тих, хто в нас вірить. Тих, хто зараз з нами...

Невже ми знов бажаємо втрачати,

Лише для того, щоб знов зрозуміти.

Що краще тих, хто поруч обіймати,

Чим все життя за спогадами бігти.