Преслів’я “Спив до дна я прикрий келих”

Спив до дна я прикрий

За здоров’я долі,

І з похмілля моє

Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,

Нащо твої чари,

Коли з ними враз по

Бродять чорні хмари?

Правда, мило мені було,

Як ти

І опущене

З думки

І на розум накидала,

Правда, мило було!..

Моє серце в цілім

Розкоші тонуло.

Я забув про все на світі,

На все не вважав-єм,

Я й себе забув самого,

Мало пам’ятав-єм.

Спам’ятався — а ти

Розум холодіє,

Лиш нещасна моя

Росте та повніє.

В якім смутку, в якім

З нею я блукаю,

В яких болях на

На світ породжаю.

Породжаю,

Мила моя, мила,

Чи ти мене, моя мила,

Не щиро любила?

Чи я тебе, моя мила,

Не любив, як треба?

Чи то мені така

Випала із неба?

Чого ж дума така пишна,

Чого ж слово бідне?

Дитя моє недоспіле,

Дитя моє рідне!

Згубив би я тебе разом,

Як Часа свого сина,

Але, може, тебе

Мати Україна!

Петрополь,