Раз пропала на
В чумаків сокира,
До одного всі
Ти та й ти,
Той їх годить, хаменить,
Той їм розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом
Ні!
Не вірять!
Аж
Против неба
Коли я сокиру взяв,
Най я ляхом
Стій, чумаче, не
Ні душі, ні віри!
Вірим-вірим!
Ти не
Нашої сокири!»
