Стоїть москаль на квартирі,
Зиму
Служить щиро господині,
Та й сам не
Лиш господар куди з
При лихій годині,
Москалина помаленьку
Та до
А псяюха
Хороша, як ружа.
Отак дала б москалеві,
Та боїться
Раз мудрує москалина,
Раком
Бере свою шинелину,
На ню
Крешить собі її ззаду,
Справи
Дотирає, аж
Двері
Як поглянув, закрив
Мати моя, мати!..
Отаке паскудство робить!..”
Та назад із
Москалеві того й треба,
Що муж утікає,
Крешить її цілу
І гадки не має.
Починає
Весна
Прийшла пора
З села виступати.
Виступає москалина,
Нічого
Та ще хоче
Ще раз
Ну, прощайте, — став казати,
Злом не пом’яніте!
Та хоть меня, горемику,
За ліс
Послухались
Вражу москалину:
Проводжають його з
За густу дубину.
Сіли собі під дубками,
Трохи
Вихилили по чарочці,
Хлібом
Бере москаль господаря,
Ловить,
Ах, добрый ты был хозяин!…
Йому промовляє…
Дай-ка, братец, на
Мужик як рвонеться!..
Утікає, куди бачить,
І не
А москаль вже
Крешить коло
Накрешився до
Та й пішов до біса.
Поверулась
До своєї
Насідає господаря,
Давай
О, добрий-ісь, чоловіче!
Бодай-ісь
Саму мене серед
З москалем
Як паплюгу тую кинув,
Все лихо з тобою!..
Чи ти знаєш, що
Ізробив зо
Мовчи, жінко, — мужик каже,
Най хоть по-християнській!..
А то, видиш, хтів, поганий,
Мене… по-поганській!”
