Привіт, привіт, брати мої,
Окремой всі у масі!
А надто ті, що десь там
В далекому Донбасі,
Що там лупають
Привіт,привіт,привіт,привіт!
Бажаю щастя для
І — сто процентів понад плян!
А кому треба, то й сот п’ять,
Щоб було чимштани латать.
Туди ж забіг і наш
Пардон —простіть —простіть —пардон!
Ще трохи — й зрадив би збігця.
Це ж не Антон фіґура ця!
Це — “хтось”,“совєтський елемент”,
Ви подивіться в документ!:
Сільрада,
Штемпель і
Живі десь мрутьмерці ж — мовчать.
Не лепське місто та Уфа,
Алевеликий Мустафа!
Так, значить, от оцей
Рой”,
Чи мо’ якийсь
Роєнко”,
Цей знеосіблений герой,
В Донбас пішов наш
Е н к о”.
Сказати просто (щоб без риз):
П і д з е м л ю х л о п е ц ь н а ш п о л і з.
Поліз —і щез у тьмі шурфа.
Бувай здоровий,
Мустафа!
І естакади, і хоппри,
Антон візьми туди й попри,
Шукай тепер Антона.
Якщо під сонцем йому зась,
Як там його не треба,
То він з Антона став
Й шурх в пекло замість неба.
Сховавсь під землю наш
Тут,
Господи, мене й закрий!
Аж привали камінням,
Аж очі сажою замаж!
Щоби не бачив я й доби,
Та і мене ніхто
І обернувсь в ніщо
Івась”,
Став шахтарем
Чудесне місце цей
Для всіх сиріт і гнаних!
Вже й не
Івась” це,й не Антон,
Таке щось,чорній масі в тон.
А чорноти тут хтось припас!
Чудесне місце цей Донбас!
Усі тут рівні, з чорноти,
І ти — як він.і він — як ти.
Та ще як мила чорт припас,
То й мамане розлучить вас.
Ні,славне місце наш Донбас!
Сюди втекти, — мов аж в Китай.
Хоч ти питай,хоч не питай,
Хоч ти шукай,хоч не шукай,
Хоч ти кричи,хоч ти
Тут вже ловцям урвався бас!
О, славний, милий наш Донбас!
Немиті люди — як чорти,
І ти — як всі,і всі — як ти.
Десь там лишилась
Ота “страна родная”,
Що місця в ній ані
Антонові немає,
Ані для роду усього,
Ані для імени його.
Лишилась там десь “шірака”!!
Лишилась там “радная”!!!
А тут —вже місця більш
Антон в цім пеклі має.
Ще й має кайлоі ліхтар,
І чорний став, —як пролетар.
Вугілля й хліба ж тут —з а п а с ! !.
Прекрасне місценаш Донбас!
А що немає мила в плян,
Ну, що
Раз влучив Мікоян.
Чи інший хтосьз “ясних” кремлян.
Ось так і зник в підземній млі,
Став хлопець мов би тлею.
Немає місця на землі,
То мо’ хоч під землею.
Та й взявсь селюк,ой, взявся в
Об камінь розбиватись,
Немов хотів десь в інший
Крізь землю продовбатись.
І так трощив він твердь німу,
Аж дивувались всі йому,
І де та сила в нього є?
Аж по три норми видає!!
Всі дивувалися йому.
Лише не знали всі — ч о м у ?
Чому цей хлопець так тремтить?
Куди спішить?
Куди летить?
І в чому сила його є.
Що аж три норми видає?!
Не знав ніхто, що він
Нещасною
У інший край,
У інший
Довбаючи траншею,
В той світ квіток і голубів,
Що він навіки загубив.
Не знав ніхто, що він з ж у р б
Всю силу з себе витис!
О,
Господи!..
Хочби…
Крізь землю проломитись!
Що норма й план йому — чуже,
Душі до того байдуже.
Він просто з жаху вглиб заліз,
Щоби ніхто не бачив сліз,
І там він чорну ніч довбе,
Щоби в труді забуть себе.
Ось так селюк наш працював,
Кидаючись душею,
І по три норми видавав,
У інший світ —до волі й
Довбаючи траншею.
Та й сам не зчувсь коли і
Зробивсь у д а р н и к о м козак.
IVШумлять вітри.
Пилять
Вже наш працює років
П’ятий рік
Став заростати й рани шов,
В труді забув усі жалі,
Розбив їх в вуглянім кітлі,
Розбив їх в друзк,розбив їх в
Об блиск праісторичних брил.
І став Антон не той тепер,
Зробився він, як Гуллівер.
Хазяїн він!
Володар той,
Що за палац обрав забой.
Вже він не тільки “пролетар”,
Вже він п о ч е с н и й став шахтар.
А там — не зчувсь як і коли
Йогов г е р о ї в о з в е л и.
Бо ж труд тяжкий — це був
Уроджений талант Біди!
Це всього роду Божий дар!
То й став в е л и к и й він шахтар:
Одного дня, одного
Дістав він О р д е н і звання.
І став він не якась біда,
Зробивсь
Г е р о й Т р у д а.
Герой Труда!
Труда Герой!
Гукнули всі навколо.
А надто ті, що у
Не лазили ніколи.
І заздрили усі йому,
Труда Героєві тому.
Отак нещасний наш селюк,
Кидаючись душею,
Із царства туги,з царства
Геть видовбав траншею.
З засудженого без
Зробивсь
Г е р о й Т р у д а.
Лише ніхто не знав про
Ані який
Шельменко”),
Хто він такий,
Герой оцей,
Хто він такий цей
Енко”.
Згубилось все, без вороття,
Припало пилом забуття.
Припало шаром чорноти.
О, мій Донбас!
Прекрасний ти!
VШумлять вітри.
Пилять хоппри.
Гуркочуть
Минуле — орден все закрив,
Неначе барикада:
І синє небо,і ягнят,
І злото нив,і тихий сад,
І крик братів,і сум батьків,
Відчай і сльози матерів,
І марш
І пащі
І гул проклять тих голосів,
Що ще й тепер (о, цить,
Кидають серцем уночі,
Ім’я і рід,село і дім,
І хто він є, шляхом
Прийшов сюди, між ці хоппри,
По що і чого ради,
Усе це Орден геть закрив,
Неначе барикада.
Він ліг на все,немов печать.
Вітри ж хоч знають —та мовчать.
VIОтак нещасний наш селюк,
Кидаючись душею,
Із мряки туги, з царства
Геть видовбав траншею,
З засудженого без
Зробивсь Антон:
Г е р о й Т р у д а.
Та й сам боявсь, цей пролетар,
Цей мовчазний і гордий,
Боявся знатний цей
Заглянути за орден.
Нехай висить.
І все хай
За ним береться забуття.
Хай починається
Як написав той
Мустафа”.
Хай кане слід вітрів і бур.
Як пил із
І орден став неначе
Для нашого Антона.
За ним він жив.
І гордий
Любив свій у “глибинах руд”.
І тільки іноді
Зринало по утомі,
Як вимірав бідівський
У тій далекій Комі,
Та ще,як в радісній
Мов вівці паслись
Цур, цур!..
Гиля!..
Це хтось на зло!
Цього далебі й не було.
І сумував тоді Біда,
Шукав чогось без сліду,
Журився наш Герой
Ніхто про те не відав.
І нишком слав він
Якійсь троюрідній
Останній в роді),і хусток,
І зшитків для її діток,
Картоплі ще (бо ж недорід),
Щоб не загинув зовсім рід!
Він був радий, що десь є ці,
Хоч ці! —маленькі корінці.
Нехай живуть.
Ростуть!
Гляди
Розквітне знову рід Біди.
Могутній рід!
Усім на злість!
Рід звитяги і слави,
І, хто зна, може ще й
Бідівської держави.
А
Утікши в труд,
Трудився він “в глибинах руд”.
І пам’ятав,за що й
Його в герої возвели.
Вогонь жалю у нім простиг.
І владі він усе простив.
Забув страждання все
І думав, —може ж Правда є.
А може ж є!
А може ж є!
А може жправда жтаки жє!!!
Бо серце людське все ж
Не може мучитись віки,
Не може жить в злобі і
І всім прощає
Навіть найбільшу
За ласки крихітку малу.
Отак Антон.
Він зло
І владі він усе простив.
І тільки іноді у
Зринали зимні зорі,
Сосна ввижалася
Далеко на Печорі,
Мов сон,мов привидз давнини.
І блідла,мерклав далині.
IIАле не довго було так,
Десь враз прийшла
І того Ордена
Упала барикада.
Став “викритий” Герой
Т а ц е ж н е
Е н к о”!
Ц е ж Б і д а
Знайшли його,знайшли
Й на “трудовім Парнасі”,
Пронюхали “герої”
Героя на Донбасі!
І закрутилась
Т а ц е ж н е
Е н к о”!
Ц е ж Б і д а
Біда!біда!!біда!!!біда!!!
Став куркулем Герой Труда!!!
Чи топак, пробі, навпаки:
Героємставтаки!!!
Обдурені більшовики!
Чекісти й всі політруки!!
Біда,біда,біда,біда,
Всіх обдурив Герой Труда.
І завертілась
Проклятий
Енко”!
От
Закудкудакав телеграф,
Завили телефони,
Так ніби це знайшовся
Замість Біди Антона.
Сокоче стрічка, як
Так провалився в пекло я.
Прийшов енкаведе наряд:
Прощайся, кажуть, з сонцем, брат.
Зірвали орден із грудей,
Дали ним в зуби так що й гей,
І повели.
Втоптали в
Мене, біду Антона.
І зник я, наче на
Пилок із террикона.
Розпатрошили так що й
Така от нагорода!),
Геть прокляли на зборах шахт,
Як “ворога народа”,
Зробили пострахом всіх
Бувай здоровий, мій Донбас!
За всі мої старання — приз!:
Це куркуль
Куркуль
Куркуль
Такий от приз!
Такий от
За всі мої старання — приз:
Сказали
Це куркуль
Проліз у шахту, бач куди!
І то чого, подумай ти!
Чого куркуль проліз в
Щоб всіх душить, труїти?
Щоби ламати всіх — ой, ой!
Споруди,плани,звіти?
Та де!
Ще гірше!
Та куди!
Ще гірше!!
Він проліз
Ще гірш!!!
Пролізла ця
Щ о б и г е р о є м с т а т ь т р у д а !
От бач чого!
Така біда!
Щоби Героєм стать Труда!
Пролізла, бач, щоб
Дорватись до роботи,
Щоби трудитись день і
І підпливати потом.
Бо в працю змалку він влюбивсь.
Бо для
Біда родивсь.
А ще проліз оцей “куркуль”,
Щоб в праці над
Черствого хліба
Щодня по кілограму.
От бач чого!
От бач чого!!
Насилу викрили його.
Хвала ж, хвала брачким ловцям
Хвала єжовським молодцям!
Для отаких хитрющих
Єжовських треба рукавиць.
Отак він — наче план підняв,
Аж по три норми виганяв,
Аж потом доливав
Та що ж виходило тепер!:
Це ж він не чорний
Довбав в пітьмі
А яму Сталіну (ось
Рив “тихою сапою”.
Хвала ловцям,хвала людцям,
Єжовським бравим молодцям!
Це ж не
Він гриз в пітьмі забою,
А яму Сталіну, і квит,
Рив “тихою сапою”!
Сапою тихою.
Й на
З вугіллям пер на
Того
Хвала ловцям
Єжовським “добрим молодцям”!
Така мара, бач, цей Біда,
Зробивсь Героєм він Труда,
Він потом доливав
А що ж виходило тепер!:
Це ж він не з прірви
Лупав в пітьмі забою,
А “власть совєтськую” (ось
Тяв “тихою сапою”.
І день,і ніч —все тяв і
Поки й Труда Героєм став.
Така мара,така біда,
Зробилась Лицарем Труда!
І славний Орден доп’яла!
І стала честь їй і хвала!
І все за те,щ о р о к і в з п ’ я т ь,
Пролізши в ніч
Куркуль” цей антрацит
Тяв “тихою сапою”.
Так от за те тепер
Згромили громовиці:
Героя славного
Взяли у “рукавиці”,
В єжовські тобто.
Всім на страх
Повергли йогов пилі прах.
І замість Ордена,
Вождь “ордер” дав на Колиму.
Та перш ніж іти в той край,
Пройшов вінчерез тюрем рай.
