Великий світ — мій захист і зарука,—
що ледве й чуть, як серце моє стука,
проте мої невидимі зв'язки
з прочахлим полем, течивом ріки,
з понурим круком на сучку вербовім,
з травиною — постали на любові.
Все в світі в непоривному зв'язку…
Звідкіль в моїх долонях по гвіздку,
ступні прошиті наскрізь, що й не стать,
аби до вас дороги не топтать,
щоб смак не втратить — оцтом змито губи?
О ясен світ, який ти мені любий.
Як ніжно пахне стругана модрина,
що стала кістяком в зів'ялій спині.
Припали пилом і зів'ялі плечі,
в очах дощі змінились на хуртечі,
і чути стукіт серця в порожнечі:
— Цей світ люби в братерстві й ворожнечі!
