1 min read
Слушать(AI)Осінній вільшанський краєвид
Зійшло, непам’яттю розмилосьвчорашнє, літнє, нетривке,і пахолодь заповістилась,і покотилось упівсилина води, на гілля гінке,збезважене таке, легке.
На ниви щедро спорожнілі,на обмежовані гайки,на стиглість тихої рікисхиляють хмари спорожнілісвої мальовані боки.
Відвічне, знане, українне, —злітає, котиться, тече,як покотьоло — швидкогінне,з-під ніг, з-під рук, з-перед очей.
І треба землю перемірять,перемісить важку ріллюі викликать із надвечір’язвичайну доленьку свою.
Бо ж ти — це все: буденна втіха,святкова згода голосіві щіпка золотого сміху,що відсипалась на засів.
І гірко думать про розлуку,про забуття, про вороття,коли береш павуття в руку,таке легке, як і життя.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Біля Чорного моря
Блакитну плівку вітер густо морщить,і пасмугами пишеться теплона всій рухливій і незмінній площі,де не зчитать того, що Бо ж від минувшини ні сліду, ні Хоча душа читає, а не зір,плавбу далеку в пелюстинах макучерез безчасся та безмежжя п...
Середжнив’я
Вже повна жменя шумовиння, Зерно розпарене горить Летить рука над гоном І сіє стиглі кольори
“Світ розчинивсь — пропасниця б’є тіло”
С Світ розчинивсь — пропасниця б’є тіло,так наче цвях висмикують з п’яти,і розповите поле почорнілеповільнить крок: не квапсь — куди іти Та як же світ без мене заплощинний Без мене люди, дерева сумні
Сторінки одного поля
Пронизлива земля, роздряпана, як рана,на кожен штик лопати розпачливо кричить:гортаю поле я, бо прагну переглянуть,ким писане і якокличне слово «жить » До кістя докопавсь, до черепків кривавих,до золотих пластин, до трухлого меча,до каме...
