Голе-голе моє поле!
Де ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали,
Як на небі зіроньки.
І стебло пересхло,
Як билина, полягло.
Діти-діти, мої квіти!
Як погляну я на вас,
Серце мліє, каменіє,
Що цвіли ви тільки раз.
Раз росли, раз
І без долі опали.
Не для ділка свого
Вас ізссала, як дитя,
То жарою, як марою,
Перервало вам життя.
І роси ні
Не спадало для краси.
І дівчина, як калина,
Вас не рвала на косу
Вас
Вітри буйні без часу!
І без літ на весь
Розпустили в’ялий цвіт.
Доле-доле, моя доле!
Верни ж мої квітоньки,
Верни діти, мої квіти,
Верни ж мої зіроньки!
Але ба — не сівба!
Не мине моя журба!
