Шевченко

Не поет — бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це ж лиш рупор мас,

І вже менш за все —

Кобзар Тарас“,

Він, ким зайнялось і запалало.

Скорше — бунт буйних майбутніх рас,

Полум’я, на котрім тьма розтала,

Вибух крові, що

Карою на довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,

Гонга, що синів свяченим

У досвітніх загравах —

З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч — усміх, ласка,

І садок вишневий коло хати.