Як страшно відкриватися добру.
Як страшно зізнаватись, що людинаIще не вмерла в нас.
Як страшно ждати,коли вона захована помреу темряві, щоб нишком відвезтина цвинтар душ, і щастя запопасти,якого вже до ран не прикладеш.
Як вабить зло.
Як вабить гріх — пітисвіт-за-очі, повіятися з вітромі власної подоби утекти,мов чорта лисого.
Кульгавий деньувійде в темінь, гляне по криївкахі завагається.
Бо шкода праці:сидить при ватрі плем’я самоїдів,щасливо позіхає.
На вогніпечеться м’ясо.
В казані окріппереливається.
Сьорбають юшкуі, повні філософських резигнацій,мізкують, з кого б смажити печеню,щоб стало на сніданок і обід.
Кульгавий день відходить, бо печернийікластий лютий смерк не западе,допоки аж останній самоїдне з’ість себе самого і помреIз філософським виразом.
Мовляв,
Життя коротке, а — забракло м’яса.
