Мов гість, приходить довгожданий часі — як колись на мрій аеродромі —гарячим серцем я вітаю вас,мої далекі рідні незнайомі.
І, мабуть, ліпше, як не буде слів:дозвольте, що піду я між каштани,послухаю, як гомонить Поділ,на камені історії пристану.
Піду, щоб у провулків глибині,як метушня буденна вже засне там,знайти той спомин, що на серця днілежить забутий, мов стара монета.
Піду, щоб в молитовній самотізустріти місто це благословенне,куди пливли, несхопні, наче тінь,думки мої болючі і натхненні.
Куди — до цих золотоверхих веж,немов мости, такі, як на Дніпрі є,вели шляхи із чужини безмеж:гірка печаль і непокірні мрії.
Пробачте, друзі: я багато літбула в дорозі до старого міста,де у провулках тишина століть,де у святинях мудрість урочиста.
Я питиму містерії виноз фонтану мрій, що їх не зрозуміти.— А місто, наче бачене давно:старий знайомий, що плекає міти.1954
