Надвечір’я
Напоєна вогнем, насичена паланням,
зависла над селом підхмарена блакить,
поширшала, мов звук, вечірня мить зростання:
женеться вгору тінь — її не зупинить.
І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить,
і ворон на біду ув оці почорнів,
прокреслив чорне «кар» розірваним пунктиром,
мов нитку простьобав на сизім полотні.
І тягне череда в село духмяну хмару,
дійниці аж гудуть, розпечені за день,
ще мить — все спалахне, бо шибки повні жару,
все піде під вогнем, все витлиться упень.
Чи ж варто наживать і множить зайве збіжжя,
щоб підживлять щодня пожежу хижівну?
Живи, як і живеш, — відкрито все навстіжжя,
щоб, як росина, міг на сонці спалахнуть.
Павло Мовчан
Другие работы автора
Звертання до реп’яха
Відволого, сизо, білопідступавсь похмурий ліс,і стирчали в полі стріли,ніби смерть гуляла Та на цій сталевій нивіуцілілі реп’яхипідіймалися щасливобадилиняччям сухим Але вище них звеласягордоросла бугила —у якому вона часікоронована була...
Коло річки
Там ліс шумів і обсипалась хвоя,а нас вітри минали стороною,проходили, сипнувши жменю голок,сталевих голок в спину навздогонок І перед нами в дзеркалі рухливімдерева ворушились полохливі:углиб і вбік — на темному зелене —з вільшиною розпукана...
Краплина
Краплино медова високого цвіту,у дзеркалі літа тебе запримітив Очей не зведу, і мій зір вогкуватийзанурений глибоко в синь непочату Ой квітко, хоч раз нахилися до менеіз сутінків довгих, з туманів зелених В марнотах зусилля назустрі...
Псало
Життя відживається, сходить зітханням. І кров вичахає. Та є ще жаданнятоптати цей ряст, і розвіювать порох, і погляд ослаблий підносить угору.Обмисли нас,