Звертання до реп’яха

Відволого, сизо, білопідступавсь похмурий ліс,і стирчали в полі стріли,ніби смерть гуляла

Та на цій сталевій нивіуцілілі реп’яхипідіймалися щасливобадилиняччям сухим.

Але вище них звеласягордоросла бугила —у якому вона часікоронована була?

Обминули коси, стріли,посуш, пошесть

Й ми з тобою уціліли —в горлі зірвана

Уціліли ми з тобою,як трава при

Задля чого стільки болю?

Чорна тінь і білий прах?

Дні високі, дні жорстокі,і — ламкі з тобою — мизупинились — ані кроку —посередині

Зупинились, уціліли,заворожені, — в

Кружеляє в полі білімдовкіл нас відвільгла

Задля чого мертві чати,

Задля чого днів запас?

Бугило, реп’яше-брате!

Тут є час, немає ж нас…***