То кружевнії, білі віїобсунулись, як снігопад.
І бруньку уцілілу садз пекучих виніс сніговіїв.
Сніг збіг,відсніжився назад,відхилиталася галузка,і крапля громова загусклав розкішно-визрілий гранат.
Це та сльоза, яка замерзлана вербній гілці в сніговерть.
Її я упізнав одразу,бо кров’ю виповнена вщерть.***
