Юрій Тарнавський

Сидить птах нагілці, на дереві,що розгалужується відйого ніг, притискаєкольорову голову доока, великого й прозорого,як вікно, розсуваєпір’я, немов важкіпортьєри, чує, яквід хвилювання б’ється угрудях серце.
На другім боці лежитьсвіт,…

Немає Бога, якнемає причини плакатичи сміятися, усевідбувається так, якмогло б не відбуватися, усеіснує так, як могло б неіснувати, порожнечу можнаназвати антиречовиною, предмети —антидірами.
Страшне плетиво окружаєнас, часамистискається…

На поверхні хортиць, запалі, як щоки,виходять ті, що залишилися з запорожців,одягнені в модерні шаровари піжамі з мовою, знищеною Рязанню, як хемікалією.
Деякі стараються закрити свою совістьвишивками, які до цього замалі,інші прикривають її…

Не прилетів птахдо гілки, виднона ній тільки місцедля його ніг, довкругинеї порожнечу, подібнудо саду, купи білогоповітря, ширші вгорі, балянсуютьсяна її кожній бруньці.
Хтось приклав тисячухолодних дзеркалдо неї, і в кожнімвона не…

Голос:людина є з піску,о, з піску і з води,
Він сотворив її,бо йому було сумносеред зелених дереві червоних
Хор:
Він сотворив людинуз піску і з води,бо йому було сумносеред червоних

Жінка іде в сад,
Бере з собою руки,приладдя, подібне до своїх кінцівок,торкається скель, якіминає, немов з кущів,струшує з них краплі,неподільні, як непаристі числа,зачіпляється частинами тілакущів, блискучих від дощу,як скелі, з гострими…

На тронізі своїх костей,що скриплять,і з власноїрозхитаноїтінівін сидитьу короніз мухна лисійголові,і сльозиз вапната синьоїфарбитечутьпо йогощоках.
Замість берла,він тримаєсвій вказівнийпалець,замість держави,чашкусвого…

Країно, що страждаєш на комплекс материнстваі обмотуєш інші нації колючим дротом своєї любови,хіба не знайдеться серед твоїх синівхоч одного, який сказав би:
Залиши їх,
Країно-велетню, ти живишся безборонними книжками,мов немовлятами в…

Кожного погідного ранку Казанова,одягнений в рожеві жіночі панчохи,виходить на вузькі левади містазбирати зомлілі метелики презервативів.
Стіни його кімнати облупленізмощеними муміями поцілунків,які він витяв тремтячою рукоюіз уст старих…

Дехто не хочевмерти, як хотівмати іграшкудитиною, неможе їсти відбажання, дістаєгарячку середночі, треба длянього лікаря, щобдав йому заспокоєння.
Смерть відбуваєтьсяспокійно, так, як стілстоїть посеред кімнати, життяце не ріка,…

Я не поет,бо мої слова грубі,як поліна,і не мистець,бо мадонни німі до мене,як чужі фотографії,і не філософ,бо не можу читатині Канта,ні Декартаале коли нічі коли пече мозок,що мені робити?— коли б я вмів ходити на голові,я ходив би

Болить голова, яккнижка лежить на столі, якдерево стола тримає насобі цю книжку, як очідивляться з одної сторониобличчя на світ, уякім стіл і книжка тривають, якбіль голови.
Недалеко знаходитьсямісце, де можутьболіти серце і зуби, іочі…

Сад має обличчяупиря, хоч починаєцвісти, напух відтиші, як від крови, якгуби, посиніло йогокаміння, простягає до шиїсвій грунт, покорчений, якпальці, як очі,вирячені його круглі квіти.
Ніщо не знаходитьсяза ним, ніхтоне наказав…

Не степами і не горамипростяглася твоя географія —на півкулях мільйонів сердецьі крізь невидимі простори пісень.
Не створила тебе історія,а туга за твоєю красою.
Ти народилася в душах, як поезія,і твоє поняття звучить, як метафора.—…

Вісім очей,я маювісімочей –одні очі,щоб бачитимою шкіру,що жде поворотутвоєїіз пасовиськтуману,другі очі,щоб бачитимої пальці,що шукаютьсвоєї батьківщинив твоїх устах,треті очі,щоб бачитимій віддих,що ждесвоїх контурівна теплих рогахтвоєї шиї,і…