Пантелеймон Куліш

Хожу берегами,
Та й не нахожуся;
Дивлюсь на сади зелені,
Та й не надивлюся,

Ой ішов я до дівчини
Од воріт вернувся:
Піду лучче до
Горілки нап’юся

Недоспів твій доспівую, мій
Насліддє дороге, клейнодами багате,
Лишив єси мені в твоїй тридцятиструнній,
В твоїй поезії високій, многодумній,

O pie
ni gminna
ty stoisz na stra
y Narodowego pami

А що завидні вам розкоші дукачів,
Людських, мовляв, п’явок, ненаситних
Як чуєте ви се від тих сліпих вождів,
Від голосних клепал і пустодзвонних дзвонів),

Тогда какой-то злобний гений Стал часто навещать меня
А
Мене сей злобний геній
Усякий раз, як я на Україну,

Ходжу-блуджу по
Великому,
Одкрив би я своє серце,
Та нікому, так нікому

Як налягло на Русь татарське лихоліттє,
Зісталося в Києві немовби тілько сміттє
На Клязьму й на Москву позабігали
І визирали, хто з Киян туди прибуде