
Олесь Гончар
Україні
Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає
Вже лицарів твоїх
У полі вітер замітає
Вечір на Балатоні
Чую, білі пісні
Над озерами пізніми гаснуть
Як лілея для пісків пустині,
Ти для мене занадто прекрасна
Знамено полку
Я завтра іду в Україну,
Яку покинув так давно
Цілую, ставши на коліна,
Своє полкове знамено
Демобілізований
Він свого не забув ще полка,
Полкових ще підметок не стер
Козирнути ще хоче рука,
Коли мимо іде офіцер
Партизан
Ми вночі підійшли до ріки,
Форсували із ходу її
У підхмар’ї заграв
Нам горять в несходимі краї
Ніч у Карпатах
Красива ніч, велика ніч,
Як марево сторіч
Достиглий місяць з
Освітлює хребти
Нині ти не впізнала б мене
Чорний стовп до небес вироста,
Тільки кров на снігах, тільки дим:
На війні я вже сивим став,
А із дому пішов молодим
Спека в горах
Батьківщино, для нас
Чорну хмару далеку
На безводді потріскались ми,
Ніби камінь у спеку
Мисливець
Мисливець, веселий і п’яний,
Стоїть у дворі короля
І бронзові рани рвані,
Видно, йому не болять
Демобілізованому
Ти їдеш додому туди, до Дніпра
Позаду Європа, шалена пора
Ти згадку про неї довіку носи,
Повище підкручуй гвардійські вуси
Сині тіні бредуть із Дунаю
Недалеко від
Я одержав твого листа
Спалахнули усі
І немає уже моста
В бункері
Оженився я в суботу
А в неділю на війну
А тепер я, брат, в
І до тещі — ні ну-ну