Олесь Гончар

Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає
Вже лицарів твоїх
У полі вітер замітає

Чую, білі пісні
Над озерами пізніми гаснуть
Як лілея для пісків пустині,
Ти для мене занадто прекрасна

Я завтра іду в Україну,
Яку покинув так давно
Цілую, ставши на коліна,
Своє полкове знамено

Він свого не забув ще полка,
Полкових ще підметок не стер
Козирнути ще хоче рука,
Коли мимо іде офіцер

Ми вночі підійшли до ріки,
Форсували із ходу її
У підхмар’ї заграв
Нам горять в несходимі краї

Красива ніч, велика ніч,
Як марево сторіч
Достиглий місяць з
Освітлює хребти

Чорний стовп до небес вироста,
Тільки кров на снігах, тільки дим:
На війні я вже сивим став,
А із дому пішов молодим

Батьківщино, для нас
Чорну хмару далеку
На безводді потріскались ми,
Ніби камінь у спеку

Мисливець, веселий і п’яний,
Стоїть у дворі короля
І бронзові рани рвані,
Видно, йому не болять

Ти їдеш додому туди, до Дніпра
Позаду Європа, шалена пора
Ти згадку про неї довіку носи,
Повище підкручуй гвардійські вуси

Недалеко від
Я одержав твого листа
Спалахнули усі
І немає уже моста

Оженився я в суботу
А в неділю на війну
А тепер я, брат, в
І до тещі — ні ну-ну