Сині тіні бредуть із Дунаю

Недалеко від

Я одержав твого листа.

Спалахнули усі

І немає уже моста.

У минуле, у наше, в раннє,

Де були тільки ти і я.

Чую — інше якесь

Вже шепоче твоє

Вийшла заміж.

Втомилась чекати.

Скільки можна!

Літа і літа!..

Ти солдат, тобі, може, вмирати,

А я, знаєш, іще молода.

Сині тіні бредуть із Дунаю,

Я виходжу назустріч їм.

Надвечір’я чуже обіймаю,

Надвечір’я зову своїм.1945,

Прага