Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає.
Вже лицарів твоїх
У полі вітер замітає.
Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну матір.
Тобі по краплі, всю, до
Готовий кров свою віддати.
І не страшить мене Сибір,
І не страшать кайданів дзвони.
Велика Україно, вір:
За тебе встануть ще мільйони.
І лицемір’я упаде,
І славословіє погине.
Розправить крила
Безсмертне плем’я України!1941,
Харків