На труну Ольжичеві

Був стрункий, неначе ясень,гарний, мов царенко.

Де наш красень, де наш красень?

Вмер, вмер молоденький!

Ой не вмер він, ой не вмер вінсмертію своєю,не зеленим вкритий дерномдбайливо ріднею!

І китайка жалобоваочі не прикрила.

Може, галич десь у ровісині очі пила.

Очі пила, тіло рвалапазуром хижацькимна поталу, на

Як натрапити зненацька,де знайти би місце скону,в кого б запитатись?

Щоб троянду там червонупосадила мати;щоб юнацтво Україниприсягало святона прапори жовто-синіза свій край вмирати.