Хвильовий Микола

Витанцьовують,
Дзвінко, дзвінко
Про весілля революцій
Цоки-цоки-цокотки!

Посьолок на горі, а там — завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси
За обрієм зима.

Та невже ніколи не
Ці шляхи, цю тирсу, широчінь,
Не заб’ю в собі зміюку люту,
Що хитренько про степи сичить?

Кохаємо залізо й мідь,
Бетони і чугуни
Від них родилися громи,
Але і співні струни.

В темно-синю
Ми по драбині на спис.
Наша струмоч’я
З нами на зоряний віз.

Мороз у зорях блимавбезкольорово —…сон.
Співали сани на
Сріблясту пісню про сніги.
Співали сани на путі.

Увечері проходжу по майданахі гамір залишаю позаді.
І слухаю (за містом, на горі),як шелестить траваі коні хвиль басуютьна за?водях рікимовчазної.
І от —тривога, коні, зойкчаїний,і бунтом пахне баговиння.
У золотих обіймах сонцяя…

Поле.
Шляхи.
Могилиі чебреці, чебреці.
Ліс, цукроварні, села,ніж і одріз у руці.

Присвята
Громи… а може, й не громи?…вози у північ брукувалиі з’їхали на грунт
Навіяв вітер тишу.…тишу.
І гаснуть блискавиці.

Які простори— Буревій!
Іде із лісу— Буревій!
І сосни на узліссі стогнуть.
Рішуча ніч — і буде морок,і упаде на груди стріл,і відгукнуться Трансільванські гори.

В зелених композиціях сьогодні ріс,а потім довго з корпусами,з міськими корпусами розмовляв.
І руки бліді, наче місяць.…його, його далекий сніп!до мене геній простягав— то Леонтовича зелений,зажурний, як осінній дощ.
Журба, турбота, і…

Аз єсмь
Моя буденна блуза —що погляди сині коханки…вмить помутніли від шторму…в поглядах синіх коханкистогнуть пороги…в поглядах синіх коханкив муках рожеві дороги.
Стрілець — той знає смак,коли запахне перший вистріл.
А ти,…

Рудії сонячні м’язи?
В обіймах міцно
Але вагу я цю носив,
Як сурма срібноструйну пісню.

За вікном зелена?.
Зелена?
Дивно!
Падають

Обгризли дерева за повіткою коні,
Гаряче дмуха вітер в степ,
Кублиться по шляхах і по оселях стогін
Жах росте.

В коксовій пічці
В лютій, палкій
Спеки шаленої
Друзі!

Із класою громівтвоє життя —«роман блакитний».
Товаришу! сьогодні ми всесвітні,безсмертні, як життя,і вічні, як
Не згорнемо свій стягі ще раз вдаримо об землю «вчора».
Шопена в спогад лиш на мить,—не домовина кличе — домна.

Я із жовтоблакиття
На фабричний димар зліз.
Журавлиних пісень моїх
По цехах розставляю — скрізь.